House with reflection in a pond in the Abramtsevo estate. Moscow region. Russia.

The building of the former medical building of the sanatorium, which was built next to the manor house in 1938. Here are the works of artists of the XX-XXI centuries, creatively associated with Abramtsevo. Many of these craftsmen lived and worked in the summer cottage village of Novo-Abramtsevo, founded in the 1930s near the estate.

In 1843, the estate was acquired by the writer Sergei Timofeevich Aksakov (1791–1859). Since then, many cultural figures have come here: writers Nikolai Gogol and Ivan Turgenev, historian Mikhail Pogodin, actor Mikhail Schepkin.

In 1870 the estate was bought by a wealthy industrialist and philanthropist Savva Mamontov. Two years later, the Abramtsevo art circle was conceived. Ilya Repin, Viktor Vasnetsov, Mikhail Vrubel, Isaac Levitan, Valentin Serov and others came here to visit and work.

After the 1917 revolution, the state established a museum in the estate. Now on the territory of the reserve there are architectural monuments of the XVIII-XIX centuries.

The church contains over 7500 square meters of mosaics, more than any other church in the world. The intricately detailed mosaics depict biblical scenes and figures, with the fine patterned borders setting off each picture. An elaborate shrine was constructed on the exact place of the Tsar Alexander's death, garnished with topaz, lazurite and other semi-precious stones.

The interior was designed by some of the most celebrated Russian artists of the day, including Victor Vasnetsov, Mikhail Nesterov and Mikhail Vrubel.

Наступний неф, ширший, ніж інші, і за розмірами схожий з центральним нефом, утворює трансепт.

На світлині погляд з бічної північної нави, в напрямку південної нави, на трансепт, утворений другою (рахуючи від сходу) поперечною і центральною навами. Трансепт ширший ніж інші поперечні нави собору. Ліворуч іконостас центральної апсиди, Видно частину іконостасу бічної південної нави та південний вхід до собору. Через відкриту Царську браму та понад іконостасом видно частину оформлення вівтарного простору.

Позаду центрального іконостасу, на правій південній стіні вівтаря можно бачити величезну фреску - собор святителів руськоі церкви – преподобні печерські Антоній, Сергій і Феодосій, святі Олексій - митрополит всієї Русі, Стефан - великомученик пермський, митрополит Петро.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

З правого боку центрального іконостасу на предвівтарній арці фреска, яка є частиною сюжету Стрітення Господнє -зустріч Ісуса Христа в Єрусалимському храмі з праведним Симеоном та Анною пророчицею.

Друга частина сюжету Стрітення Господнє (див. Інше фото) знаходиться з лівого боку центрального іконостасу на предвівтарній арці - на фресці юна Богоматір у темному покриві стоїть біля входу до храму. За Нею старець Йосип з двома білими голубами, принесеними на жертву цілопалення.

Стрітення Господнє у двох фресках на арочних пілонах виконав художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На фото одна з двох фресок Стрі́тення Господнєго (також Стрітення (грец. συνάντησις «зустріч»), Принесення до Храму (грец. Ἡ Ὑπαπαντὴ τοῦ Κυρίου, лат. Praesentatio Domini, «представлення Господа») — християнський сюжет про Принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа його батьками, який відбувся на 40-й день після Різдва і на 32-й день після Обрізання. У Єрусалимському храмі Святе сімейство зустрів Симеон Богоприємець.

Зробивши все згідно з законом Господнім, Марія та Йосиф повернулися до Назарета, в Галилею.

З лівого боку іконостасу центральної нави, на грані приалтарного пілону, фреска, на якій юна Богоматір у темному покриві стоїть біля входу до храму. На дівочій особі Її свідомість великої важливості свого покликання. За Нею старець Йосип із двома білими горлицями, принесеними на жертву цілопалення.

Друга частина сюжету Стрітення Господнє (див. Інше фото) знаходиться з правого боку центрального іконостасу на грані предвівтарного пілону - зустріч Ісуса Христа в Єрусалимському храмі з праведним Симеоном та Анною пророчицею.

Стрітення Господнє у двох фресках на арочних пілонах виконав художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На світлині погляд з бічної південної нави на іконостас центральної апсиди, Видно частину іконостасу бічної північної нави. Через відкриту Царську браму та понад іконостасом видно частину оформлення вівтарного простору.

Центральний іконостас Володимирського собору, виконаний за ескізами Адріана Прахова (1846–1916) з мармуру.

Для обробки іконостасу та підлоги різнокольоровий мармур

доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїчні роботи виконували майстри з Венеції,

З лівого боку центрального іконостасу на предвівтарній арці фреска, яка є частиною сюжету Стрітення Господнє - на фресці юна Богоматір у темному покриві стоїть біля входу до храму. За Нею старець Йосип з двома білими голубами, принесеними на жертву цілопалення.

Друга частина сюжету Стрітення Господнє (див. Інше фото) - зустріч Ісуса Христа в Єрусалимському храмі з праведним Симеоном та Анною пророчицею знаходиться з правого боку центрального іконостасу на предвівтарній арці.

Стрітення Господнє у двох фресках на арочних колонах виконав художник Віктор Михайлович Васнєцов.

З лівого боку відкритої Царської брами добре видно дві ікони (художник Віктор Михайлович Васнєцов) центрального іконостасу:

- Христос Учитель - зображення представляє Спасителя як могутнього Богочоловіка і Справедливого Суддю. Очі Учителя дивляться у людську душу. Піднята права рука Учителя благословляє і прощає людей та світ. У лівій руці Пантократор тримає книгу, яка символізує, що Христова наука завершена. Цей фрагмент переважно зустрічається в давніх композиціях і має подвійну символіку. По-перше, це книга Євангелія, яку Христос довірив своїй Церкві, щоб Його учні її слухали, виконували і поширювали по всьому світові. По-друге, це натяк на іншу, дуже важливу книгу — книгу Життя. У ній записані імена всіх тих, які покладали надію на Бога й прийняли від Нього спасіння.

- Володимир I Святославич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979–1015), князь новгородський (970–988). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малуші (імовірної дочки древлянського князя Мала). Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого.

На вітрилах купола традиційні чотири євангелісти, а під ними, у вигляді таємничих апокаліптичних тварин, що зустрічаються в Книзі пророка Єзекіїля (як єдина істота - тетраморф) та Одкровенні Іоанна Богослова, притаманні їм в іконографії, їх символічні зображення - істоти стали символами євангелістів та формою їхнього традиційного зображення з VII століття.

Існуючий розподіл істот між євангелістами устоявся не відразу — спочатку це відбулося в християнському богослов'ї з кінця II століття, а з IV століття і в християнському мистецтві. Як символи євангелістів ці образи закріпилися в богослов'ї з часів Ієроніма, а починаючи з VII століття таке їхнє трактування на християнському Заході стає обов'язковим.

Євангелісти зображені з розкритими книгами, фігура кожного з них удвічі більша за людський зріст.

На північно-східному вітрилі Святий євангеліст Іоанн. Нижче Іоанна - орел, з розпущеними крилами, голова євангеліста звернена вліво, сиве волосся його майорить за вітром.

Орел - Дар Святого Духа, що здіймається над Церквою, а також Вознесіння Господнє. Образ Орла пов’язують з Іоанном за піднесений політ його віри.

Художник В. М. Васнєцов.

В Одкровенні Іоанна тетраморф представлений в образі окремих чотирьох апокаліптичних істот (лат. quattuor animalia «чотири живуть»; чотири живі істоти у протестантів) — вартових чотирьох кутів Трона Господа та чотирьох меж раю.

На думку отців церкви, кожна з чотирьох тварин, у додатку до євангелістів, виражає собою стиль або характер, що є властивим євангелії кожного з них.

Behind the central iconostasis, on the right southern wall of the altar, there is a huge fresco - the Cathedral of the Saints of the Russian Church - Saints Anthony, Sergius and Theodosius of Pechersk, Saints Oleksii - Metropolitan of All Russia, Stephen - Great Martyr of Perm, Metropolitan Peter. Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

Позаду центрального іконостасу, на правій південній стіні вівтаря величезна фреска - собор святителів руськоі церкви. На світлині зліва направо – преподобний Антоній Печерський, Сергій Радонежський і преподобний Феодосій Печерський,

Поза світлиною - святі Олексій - митрополит всієї Русі, Стефан - великомученик пермський, митрополит Петро. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Святий преподобний іконописець Аліпій Печерський на грані пілону зі сторони арки, яка веде з центральної нави до бічної північної нави. Погляд з північної нави.

На фресці Святий Аліпій зображений у келії, в руках він тримає ікону Богоматері Одигітрії, над ним – ангел, який, згідно з життям, допомагав йому писати ікони, біля його ніг – фарби.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Алі́пій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050 — † 1114) — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім'я староруського художника іконопису, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у грецьких майстрів.

Ймовірно був учасником розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври (підірваний комуністами 3 листопада 1941 р.). Зажив слави серед своїх сучасників написанням чудотворних ікон. За оцінками фахівців, щонайменше дві з них збереглися до наших днів — це «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм» і «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)» (обидві вивезені до Росії і зберігаються в Державній Третьяковській галереї в Москві).

Аліпій похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Saint Petersburg

The Church of Our Savior on the Spilled Blood.

Mosaic of Christ Pantocrator under the central dome.

This marvelous Russian-style church was built on the spot where Emperor Alexander II was assassinated in March 1881.

The decision was taken to build a church on the spot where the Emperor was mortally wounded. The church was built between 1883 and 1907 and was officially called the Resurrection of Christ Church (a.k.a. The Church of Our Savior on Spilled Blood ). The construction of the church was almost entirely funded by the Imperial family and thousands of private donators. Both the interior and exterior of the church is decorated with incredibly detailed mosaics, designed and created by the most prominent Russian artists of the day (V.M. Vasnetsov, M.V. Nesterov and M.A. Vrubel). Interestingly, despite the church's very obviously Russian aspect, its principle architect, A. Parland, was not even Russian by birth.

The church was closed for services in the 1930s, when the Bolsheviks went on an offensive against religion and destroyed churches all over the country. It remained closed and under restoration for over 30 years and was finally re-opened in 1997 in all its dazzling former glory.

On the left, on the edge of the pylon from the side of the central nave, the holy great martyr Prince Mikhail Yaroslavovich of Tver, who was martyred in the Horde. In the left hand of the prince, as a sign of humility, a sword is sheathed, and in the right - a cross. Canonized by the Russian Orthodox Church in 1549 as a member of the faithful. Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

On the right, on the edge of the pylon from the side of the central nave, from the side of the southern nave, in princely clothes, the holy great martyr Hleb - son of the Grand Duke of Kyiv Volodymyr Svyatoslavich, prince of Kyivan Rus, representative of the Rurik dynasty, younger brother of Yaroslav the Wise. His eyes are raised to the sky. He illuminates himself with the sign of the cross with his right hand, a cross with his left. One of the first Russian (ancient Ukrainian) saints. Canonized by the Catholic and Orthodox churches together with brother Hleb as a martyr. Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

Ліворуч, на грані пілону зі сторони центральної нави, святий великомученик князь Михайло Ярославович Тверський, який прийняв мученицьку кончину в Орді. У лівій руці князя прибраний, на знак смирення, у піхви меч, у правій – хрест. Канонізований Російською православною церквою в 1549 в лику благовірних. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Праворуч, на грані пілону зі сторони центральної нави, з боку бічної південної нави, у княжому одязі святий великомученик Гліб - син Великого князя Київського Володимира Святославича, князь Київської Русі, представник династії Рюриковичів, молодший брат Ярослава Мудрого. Його очі піднесені до неба. Правою рукою він осяює себе хресним знаменням, у лівій – хрест. Один із перших руських (давньоукраїнських) святих. Канонізований Католицькою і Православною церквами разом з братом Глібом у лику страстотерпця. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Незабаром після смерті батька в 1015 році Гліб та його старший брат Борис були вбиті, згідно з літописом, своїм старшим братом Святополком. Борис загинув на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. У результаті чотирирічної війни Святополк був переможений своїм молодшим братом Ярославом Мудрим. Очевидно, при Ярославі і була почата перша спроба канонізації святих братів. Тоді ж почали складатися перші оповідання про їхню загибель.

Життю та мученицькій кончині Бориса і Гліба присвячений ряд давньокиївських пам'яток. Це так звана «Літописна повість» — розповідь про загибель князів, що читається в складі «Повісті временних літ».

The Mother of God with a baby is an icon created in 1884-1885 by Mykhailo Vrubel for the decoration of the iconostasis of St. Cyril's Church in Kyiv. Despite the fact that the image is made in accordance with all the canons of Orthodox iconography, art critics and artists note its expressiveness and unusualness. The faces of the Mother of God and the infant Christ were copied by Vrubel from the wife and youngest daughter of the art critic Adrian Prakhov*.

* Adrian Viktorovych Prakhov - art critic, archaeologist and art critic, professor of the Kyiv Imperial University of St. Volodymyr, leader of a group of artists (Viktor Vasnetsov, Mykhailo Vrubel, Mykhailo Nesterov, Pavlo Svedomskyi and Vilhelm Kotarbinskyi) who painted the Volodymyr Cathedral in 1884–1881

Богоматір з немовлям - ікона, створена в 1884-1885 роках Михайлом Врубелем для оформлення іконостасу Кирилівської церкви в Києві. Незважаючи на те, що образ виконаний згідно з усіма канонами православної іконографії, мистецтвознавці та художники відзначають його виразність та незвичайність. Лики Богородиці та Христа-немовля були списані Врубелем з дружини та молодшої доньки мистецтвознавця Адріана Прахова*.

* Адріан Вікторович Прахов – мистецтвознавець, археолог та художній критик, професор Київського Імператорського університету Святого Володимира, керівник групи художників (Віктор Васнєцов, Михайло Врубель, Михайло Нестеров, Павло Свєдомський та Вільгельм Котарбінський), яка здійснювала розпис Володимирського собору у 1884–1884 роках. Саме Адріан Прахов запросив молодого Михайла Врубеля у Киів і доручив йому написати 4 ікони для іконостасу Кирилівськоі церкви.

«You can close your eyes to the things you don't want to see, but you can't close your heart to the things you don't want to feel.»

Chester Charles Bennington

"On May 8, Ukraine and the free world remember six terrible years in the history of mankind. From 1939 to 1945... Years that took the lives of millions of people, including 8 million Ukrainians. Years of occupation and atrocities, bloody battles, bombings, blockades and mass executions, the Holocaust, all the evil that Nazism brought to the world, brought to our land.

Different peoples opposed evil in unity, in alliance as part of the anti-Hitler coalition. The peoples of Europe and America... Asia, Australia, Africa - each has its own history of fighting in that war, but a common history of victory."

President of Ukraine Volodymyr Zelenskyi. May 8, 2023.

"8 травня Україна та вільний світ згадують про шість страшних років в історії людства. З 1939-го по 1945-й… Роки, які забрали життя мільйонів людей, зокрема 8 мільйонів українців. Роки окупації та звірств, кровопролитних боїв, бомбардувань, блокад і масових страт, Голокосту. Усього зла, яке нацизм приніс світу, приніс на нашу землю.

Різні народи в єдності, у союзництві у складі антигітлерівської коаліції протистояли злу. Народи Європи й Америки… Азія, Австралія, Африка – кожен має власну історію боротьби в тій війні, але спільну історію перемоги".

Президент України Володимир Зеленський. 8 травня 2023 року.

На плафоні головного купола монументальне і величне зображення Ісуса Христа, який благословляє правицею світ, а в лівій тримає розкрите Євангеліє, закликаючи нас пізнати Боже Слово, як дороговказ у житті.

Художник Віктор Васнєцов

Фрагмент фрески зображення Богоматері з Немовлям на руках на консі* апсиди центральної нави. Художник В. М. Васнєцов.

Образ справляє сильне враження. Жест Немовляти Христа дуже незвичайний для візантійської традиції зображення Богородиці з Немовлям на руках.

The image makes a strong impression. The gesture of the Christ Child is very unusual for the Byzantine tradition of depicting the Virgin with the Child in her arms.

*Конха - елемент давньовізантійської храмової архітектури – півкупол для перекриття півциліндричних частин (апсид, ніш) у храмах,

In the center of the picture, the holy icon painter Alipius of Pechersky is depicted on the edge of the pylon from the side of the arch that leads from the central nave to the side northern nave. View from the central nave.

On the fresco, Saint Alypius is depicted in a cell, he holds an icon of Our Lady Hodigitria in his hands, an angel above him, who, according to life, helped him paint icons, paints are at his feet.

Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

In the photo on the left is a fresco with the image of the holy pious prince-martyr - the son of the holy Grand Duke Volodymyr, the holy great martyr Boris. He is wearing princely clothes and a crown, but his eyes are humbly lowered. He has a spear in his right hand, a cross in his left.

The fresco is located on the edge of the under-dome pylon between the central and northern naves on the side of the central nave.

The image of Boris was created by the artist Mykhailo Vasyliovych Nesterov based on the sketches of the artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

В центрі світлини Святий преподобний іконописець Аліпій Печерський* зображений на грані пілону зі сторони арки, яка веде з центральної нави до бічної північної нави. Погляд з центральної нави.

На фресці Святий Аліпій зображений у келії, в руках він тримає ікону Богоматері Одигітрії, над ним – ангел, який, згідно з життям, допомагав йому писати ікони, біля його ніг – фарби. Фреска знаходиться на грані підкупольного пілону під аркою між центральною і північною навами.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На світлині зліва фреска з образом святого благовірного князя-страстотерпця – сина святого Великого князя Володимира, святий великомученик Борис. Він у княжому одязі та вінці, але очі його смиренно опущені. У правій руці у нього спис, у лівій – хрест.

Образ Бориса виконав художник Михайло Васильович Нестєров за ескізами художника Віктора Михайловича Васнєцова.

*Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім'я староруського художника іконопису, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у грецьких майстрів. Аліпій похований у Антонієвих (Ближніх) печерах Києво-Печерської лаври.

“Царська велич Господа Спасителя” - фрагмент ікони іконостасу центральної нави. Художник Віктор Михайлович Васнєцов (1848 – 1926). Це перша ікона правої сторони іконостасу, рахуючи від Царської брами. Володимирський собор. Київ.

While working on the image of Christ, Vasnetsov wrote: “I am again looking for the face of Christ - no small task, the task of whole centuries! My searches in the cathedral, of course, are a feeble attempt to find his image, but I truly believe that it is the Russian artist who is destined to find the image of the World Christ ... And how joyful that our art has such a great ideal - there is something to live for. “I believe that in Rus' there is no holier and more fruitful work for a Russian artist than the decoration of a temple - this is truly both a people’s work and a work of the highest art.”

Під час роботи над образом Христа Васнєцов писав: «Я знову шукаю обличчя Христа – неабияке завдання, завдання цілих століть! Шукання мої в соборі, звичайно, слабка спроба знайти його образ, але я істинно вірю, що саме російському художнику судилося знайти образ Світового Христа… І як радісно, ​​що мистецтво наше має такий великий ідеал, – є чим жити». «Я вірю, що немає на Русі для російського художника святіші та плідніші справи, як прикраса храму, – це вже воістину і справа народна, і справа найвищого мистецтва».

«Образ Спасителя является невероятно трудной проблемой для художников. Иногда Он является в одном виде, иногда в другом. К изображениям сим применялись иногда черты древних героев. Из этой постановки дела видно, что каких-либо определенных, так сказать, портретных черт лица Спасителя не было, и художники изображали Его по своему усмотрению. Однако же с течением времени все более и более выясняется определенный тип изображения Христа Спасителя. С IV века тип этот окончательно укрепляется в христианском искусстве и наконец становится неизменным. Из описаний черт этого типа заслуживает особенного внимания следующее описание, принадлежащее святому Иоанну Дамаскину:

Иисус Христос, по словам Дамаскина, был высок и строен, имел прекрасные глаза, прямой нос, вьющиеся волосы, черную бороду, голову, склоненную несколько вперед, цвет тела желтоватый, как пшеница, подобно Матери Своей. Сходными чертами описывает этот тип другой христианский писатель XIV века, Никифор Каллист. По словам его, Христос был прекрасен лицом, имел волосы русые, не особенно густые, брови черные не особенно наклонные, глаза русые и веселые, нос длинный, бороду не длинную, шею наклоненную, лицо круглое, выражение безгневное, важное и умное и т. д., во всем подобен Своей Матери. То же самое, с некоторыми вариациями, повторяют апокрифическое письмо Публия Лентула к Пилату, наши иконописные подлинники и составители отдельных статей о наружном виде Спасителя в наших славяно-русских сборниках.»

(Очерки памятников православной иконографии и искусства Н. Покровского. СПб. 1894 г.).

In the center of the picture, the holy icon painter Alipius of Pechersky is depicted on the edge of the pylon from the side of the arch that leads from the central nave to the side northern nave.

On the fresco, Saint Alypius is depicted in a cell, he holds an icon of Our Lady Hodigitria in his hands, an angel above him, who, according to life, helped him paint icons, paints are at his feet.

Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

To the left of the image of St. Alypius, on the edge pylon from the side of the central nave, a fresco with the image of the holy pious prince-martyr - the son of the holy Grand Duke Volodymyr, the holy great martyr Boris. He is wearing princely clothes and a crown, but his eyes are humbly lowered. He has a spear in his right hand, a cross in his left.

Artist Mykhailo Vasyliovych Nesterov based on sketches by Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

On the right side of the photo, on the edge of the pylon from the side of the central nave, the holy great martyr Prince Mykhailo of Chernihiv.

Prince Mykhailo of Chernihiv, together with his boyar Feodor (who is depicted in a medallion on the under-dome arch), was martyred in the Horde, not wanting to bow down to fire, which the Tatar-Mongols revered as a god. In the left hand of the prince, as a sign of humility, a sword is sheathed, and in the right - a cross.

Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

В центрі світлини Святий преподобний іконописець Аліпій Печерський*, зображений на грані пілону зі сторони арки, яка веде з центральної нави до бічної північної нави. Погляд з хор південноі нави.

На фресці Святий Аліпій зображений у келії, в руках він тримає ікону Богоматері Одигітрії, над ним – ангел, який, згідно з життям, допомагав йому писати ікони, біля його ніг – фарби.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Позаду, з правого боку від Святого Аліпія, на грані пілону арки північної нави Никола Святоша.

Художник Вільгельм Олександрович Котарбінський.

Зліва від образа святого Аліпія, на грані пілону з боку центральної нави, фреска з образом святого благовірного князя-страстотерпця – сина святого Великого князя Володимира, святий великомученик Борис. Він у княжому одязі та вінці, але очі його смиренно опущені. У правій руці у нього спис, у лівій – хрест.

Художник Михайло Васильович Нестєров за ескізами Віктора Михайловича Васнєцова.

З правого боку світлини, на грані пілону зі сторони центральної нави, святий великомученик князь Михайло Чернігівський.

Князь Михайло Чернігівський, разом із боярином своїм Феодором (який зображений у медальйоні на підкупольній арці), прийняв мученицьку кончину в Орді, не бажаючи вклонитися вогню, якого татаро-монголи шанували як бога. У лівій руці князя прибраний, на знак смирення, у піхви меч, у правій – хрест.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На північно-східному вітрилі Святий євангеліст Іоанн. Нижче Іоанна - орел, з розпущеними крилами, голова євангеліста звернена вліво, сиве волосся його майорить за вітром.

Орел - Дар Святого Духа, що здіймається над Церквою, а також Вознесіння Господнє. Образ Орла пов’язують з Іоанном за піднесений політ його віри.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На південно-східному вітрилі Святий євангеліст Матвій. Нижче Матвія - ангел, людина з крилами, правою рукою він подає євангелісту сувій, а в лівій - тримає перо. Образ крилатої людини пов’язують з Матвієм, оскільки він починає своє євангеліє людською генеалогією Спасителя.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

On the upper part of the royal arch, Vasnetsov painted a symbolic image of Christ in the form of a lamb, surrounded on both sides by lambs - the apostles. Symbolic images of Christ came into use in the first centuries of Christianity. Christ was depicted under various symbols, which were borrowed from the holy scriptures of the Old and New Testaments, from objects of everyday life, and even from pagan mythology (in the form of Orpheus). Particularly beloved symbols of Christ were the lamb, the good shepherd, and the fish. The symbol of the lamb was given because Christ in the Holy Scriptures is very often represented under the image of a lamb (John. I. 29, Apoc. V, 9).

На верхній частині царської арки Васнєцовим написано символічне зображення Христа як ягня, оточеного з обох боків також ягнятами – апостолами. Символічні зображення Христа увійшли до вжитку ще в перші століття християнства. Христа зображували під різними символами, які запозичувалися зі святого писання старого і нового завіту, предметів повсякденного життя і навіть з язичницької міфології (у вигляді Орфея). Особливо улюбленими символами Христа були ягня, добрий пастир та риба. Символ ягня був наданий тому, що Христос у святому писанні часто-густо представляється під образом ягня (Іоан. I. 29, Апок. V, 9).

On the face of the pylon from the side of the arch, in the passage that leads from the central nave to the compartment of the side southern nave, Saint Nikita of Novgorod is depicted. As indicated in the iconographic original, he is beardless, wearing priestly clothes and a camel's hat. With his right hand he leans on the bishop's staff, in his left hand he holds the gospel on the omophorus. Behind him is a large temple with green domes. Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

According to the life of St. Nikita of Novgorod, in his youth, disobeying the superior, he went to prison, and there he was tempted by the devil, who ordered him to read only the Old Testament and forbade him to pray. Soon the devil's machinations were revealed and Saint Nikita zealously continued to serve God.

На грані пілона, зі сторони арки, у проході між центральною навою та бічною південною навою, - велика княгиня Євдокія Московська (в чернецтві Євфросинія, – дружина Димитрія Донського, яка після смерті чоловіка влаштувала Вознесенський жіночий монастир. Свята зображена в княжому одязі та вінці, у правій її руці свічка, у лівій – чітки.

Свята преподобна княгиня Євдокія Дмитрівна (1353—1407) — дочка великого князя Суздальського Дмитра Костянтиновича. У 13-річному віці вона була видана заміж за 15-річного великого князя Московського Дмитра Івановича, прозваного «Донським».

19 травня 1389 року Дмитро Донський помер у віці 38 років.

Євдокія Дмитрівна провела з Дмитром Івановичем 22 роки в щасливому шлюбі. З 1389 року, після смерті свого чоловіка, Євдокія Дмитрівна фактично стояла на чолі Московського князівства. Вона відома також як преподобна Євфросинія Московська (у чернецтві). Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

На грані пілона зі сторони центральної нави, з боку бічної південної нави, у княжому одязі святий великомученик Гліб - син Великого князя Київського Володимира Святославича, князь Київської Русі, представник династії Рюриковичів, молодший брат Ярослава Мудрого. Його очі піднесені до неба. Правою рукою він осяює себе хресним знаменням, у лівій – хрест. Один із перших руських (давньоукраїнських) святих. Канонізований Католицькою і Православною церквами разом з братом Глібом у лику страстотерпця.

Образи Бориса і Гліба виконав художник Михайло Васильович Нестєров за ескізами Віктора Михайловича Васнєцова.

На грані пілона зі сторони арки, у проході, який веде з центральної нави до компартаменту бічної південної нави,

зображений Святитель Микита Новгородський. Як і вказується в іконописному оригіналі, він безбородий, у святительському одязі та камілівці. Правою рукою він спирається на архієрейську палицю, в лівій на омофорі тримає євангеліє. За його спиною видно великий храм із зеленими куполами. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Родом киянин. У ранньому віці прийняв чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі та, незважаючи на заперечення ігумена Никона, пішов в затвор. Києво-Печерський патерик повідомляє, що він був повалений спокусою від диявола і не витримав її. Згідно з житієм диявол наказав йому читати тільки Старий Завіт і заборонив молитися. Микита став пророкувати, знав напам'ять усі книги Старого Завіту, але відмовлявся вивчати Євангеліє.

Незабаром диявольські підступи були розкриті і святий Микита ревно продовжував служити Богові. У 1096 році Микита був зведений митрополитом Київським Єфремом в єпископський сан і призначений на новгородську кафедру. Помер в 1108 році і був похований в Новгородському Софійському соборі.

З правого краю світлини, на грані пілона бічної південної нави княгиня Февронія Муромська. Художник Павло Олександрович Свєдомський.

The four evangelists are traditionally depicted on the sails of the dome, and their symbolic images are written below them.

The evangelists are depicted with open books, the figure of each of them is twice the size of a person.

Saint Matthew the Evangelist is on the southeast sail. Below, Matthew is an angel, a man with wings, with his right hand he gives the evangelist a scroll, and in his left hand he holds a pen.

According to the fathers of the church, each of the four animals, in addition to the evangelists, expresses a style or character that is characteristic of the gospel of each of them. The image of the winged man must be assimilated by Matthew, since he begins his gospel with the human genealogy of the Savior.

Artist V. M. Vasnetsov.

Matthew the Apostle, also known as Saint Matthew and possibly as Levi, was, according to the New Testament, one of the twelve apostles of Jesus. According to Christian traditions, he was also one of the four Evangelists as author of the Gospel of Matthew, and thus is also known as Matthew the Evangelist, a claim rejected by most biblical scholars, though the "traditional authorship still has its defenders."

На вітрилах купола традиційні чотири євангелісти, а під ними, у вигляді таємничих апокаліптичних тварин, що зустрічаються в Книзі пророка Єзекіїля та Одкровенні Іоанна Богослова, притаманні їм в іконографії, їх символічні зображення - істоти стали символами євангелістів та формою їхнього традиційного зображення з VII століття.

Євангелісти зображені з розкритими книгами, фігура кожного з них удвічі більша за людський зріст.

На південно-східному вітрилі Святий євангеліст Матвій. Нижче Матвія - ангел, людина з крилами, правою рукою він подає євангелісту сувій, а в лівій - тримає перо. Образ крилатої людини пов’язують з Матвієм, оскільки він починає своє євангеліє людською генеалогією Спасителя.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

В Одкровенні Іоанна тетраморф представлений в образі окремих чотирьох апокаліптичних істот (лат. quattuor animalia «чотири живуть»; чотири живі істоти у протестантів) — вартових чотирьох кутів Трона Господа та чотирьох меж раю.

На думку отців церкви, кожна з чотирьох тварин, у додатку до євангелістів, виражає собою стиль або характер, що є властивим євангелії кожного з них.

Левій Матвій, (Левій, Матей, митар, Євангеліст Матвій, Митник) — один з 12 апостолів Ісуса Христа. Матвія називають також Левієм, щоб відділяти його минуле життя від часу служіння Ісусові. Матвій написав Євангеліє від Матвія арамейською мовою.

Фрагмент ікони іконостасу центральної нави. Художник Віктор Михайлович Васнєцов. Це друга ікона з правої сторони іконостасу, рахуючи від Царської брами, Володимирський собор.

Vladimir I Sviatoslavich or Volodymyr I Sviatoslavych. (958 – 15 July 1015), nicknamed the Great, was Prince of Novgorod, Grand Prince of Kiev, and ruler of Kievan Rus' from 980 to 1015.

Vladimir's father was Prince Sviatoslav I of Kiev of the Rurik dynasty. After the death of his father in 972, Vladimir, who was then prince of Novgorod, was forced to flee to Scandinavia in 976 after his brother Yaropolk murdered his other brother Oleg of Drelinia, becoming the sole ruler of Rus'. In Sweden, with the help of his relative Ladejarl Håkon Sigurdsson, ruler of Norway, he assembled a Varangian army and reconquered Novgorod from Yaropolk. By 980, Vladimir had consolidated the Rus' realm to the Baltic Sea and had solidified the frontiers against incursions of Bulgarians, Baltic tribes and Eastern nomads. Originally a follower of Slavic paganism, Vladimir converted to Christianity in 988 and Christianized the Kievan Rus'. Due to this act, which fundamentally altered the historical trajectory of the Rus' and led to his declaration as a saint in both Western Christianity and the Eastern Orthodox Church, Vladimir is thus also known as Saint Vladimir. Some scholars prefer Volodimer I or Volodimir I.

«Володимир I Святославич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979–1015), князь новгородський (970–988). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малуші (імовірної дочки древлянського князя Мала). Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979). Приєднав до Київської Русі землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Засновник династії Володимировичів. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо.» Вікіпедія.

На світлині погляд з центральної нави на бічну південну наву.

The photo shows a view from the central nave to the side southern nave.

The inner space of the cathedral is divided by eight pylons into three naves, of which the middle one is higher and wider than the side ones. The side naves are two-tiered, and the side altars are located on the upper choirs - Olginsky (from the south) and Borysoglibsky (from the north).

Внутрішній простір собору розділено вісьмома пілонами на три нави, з яких середня вища і ширша за бічні. Бічні нави двоярусні, на верхніх хорах розміщено бічні вівтарі — Ольгинський (з півдня) і Борисоглібський (з півночі).

В центрі світлини, на грані пілону зі сторони центральної нави, святий великомученик князь Михайло Ярославович Тверський, який прийняв мученицьку кончину в Орді. У лівій руці князя прибраний, на знак смирення, у піхви меч, у правій – хрест. Канонізований Російською православною церквою в 1549 в лику благовірних.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Михайло Ярославович народився вже після смерті свого батька - великого князя Ярослава Ярославича, рідного брата святого благовірного князя Олександра Невського, у (1271/1272 - 1318). У (1282 або 1286-1318) - князь Тверський, великий князь Володимирський (1305-1318).

Після смерті великого князя Андрія Олександровича (+ 1305) Михайло, по праву старшого, отримав у Орді ярлик на великокнязівський престол, але *Московський князь Юрій Данилович не підкорився йому, сам домагаючись великокнязівської влади і до кінця їхнього протистояння займав яскраво виражену проординську позицію. Михайло двічі ходив на Москву (1305 та 1308), але не зміг її взяти.

Після перемоги над Юрієм Даниловичем і союзними московському князю татарами в Бортенівській битві Узбек-хан розгнівався, погрожуючи розоренням княжої вотчини Михайла, і зажадав його до себе для відповіді. Не бажаючи проливати кров своіх воїнів у нерівній боротьбі з ханом, святий Михайло смиренно вирушив до Орди, розуміючи, що це загрожує йому смертю. В Орді над князем було влаштовано неправедний суд, який визнав його винним у непокорі хану та засудив до смерті. За наказом Узбек-хана його було вбито, після чого велике князювання перейшло до московського князя.

* Московський князь Юрій Данилович - син Данила Олександровича молодшого сина Олександра Невського.

In the side southern nave on the pillars are figures: Princess Efrosinia of Suzdal, Prince Davmont of Pskov, Princess Fevronia of Murom, Prince Peter of Murom.

Artist Pavlo Oleksandrovych Svedomskyi,

Svedomsky also painted six large paintings dedicated to the last days of Christ's earthly life - the frescoes "The Resurrection of Lazarus", "The Lord's Entry into Jerusalem", "The Last Supper", "Prayer for the Chalice", "Judgment of Pilate", he painted the ceilings of the cathedral,

У бічнїй південній наві на стовпах фігури: княгиня Єфросинія Суздальська, князь Давмонт Псковський, княгиня Февронія Муромська, князь Петро Муромський.

Художник Павло Олександрович Свєдомський (Свідомський),

Сведомський (Свідомський) також написав шість великих картин, присвячених останнім дням земного життя Христа - фрески "Воскресіння Лазаря", "В'їзд Господній до Єрусалиму", "Таємна вечеря", "Моління про чашу", "Суд Пілата", розписував плафони собору,

Фрагмент ікони іконостасу центральної нави. Художник Віктор Михайлович Васнєцов. Це третя ікона з правої сторони іконостасу, рахуючи від Царської брами, Володимирський собор.

Свята Ольга представлена ​​тут, як грізна воїтильниця православ'я, що ледве починає завойовувати Русь. "У душі її ще живі пориви, що підіймали її на страшну, безжалісну помсту за Ігоря".

Olga (Old East Slavic: Вольга, romanized: Volĭga;[a] Old Norse: Helga; Lith: Alge; Christian name: Elena; c. 890–925 – 969) was a regent of Kievan Rus' for her son Sviatoslav from 945 until 960. Following her baptism, Olga took the name Elenа (Old East Slavic: Ѡлена, romanized: Olena). She is known for her subjugation of the Drevlians, a tribe that had killed her husband Igor of Kiev. Even though it was her grandson Vladimir who converted the entire nation to Christianity, because of her efforts to spread Christianity through Rus', Olga is venerated as a saint in the Eastern Orthodox Church with the epithet "Equal to the Apostles". Her feast day is 11 July.

Ольга (у хрещенні – Єлена; бл. 910 – 969) – дружина київського князя Ігоря, по загибелі якого (осінь 944) зійшла на київський стіл. Імовірно, побралася з Ігорем близько 930. Мала єдиного (за літописом) сина Святослава Ігоровича. Із діяльністю Ольги пов'язаний новий етап у розвитку давньоруськоі державності.

Після смерті Ольги, онук княгині — святий рівноапостольний князь Володимир, переніс її мощі в Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, перший кам'яний храм Давньоруської держави. Тоді ж, в період правління святого рівноапостольного князя Володимира, ще до офіційної канонізації, Ольгу стали вшановувати як святу. Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у лику рівноапостольної в 1547 році з визначенням дня пам'яті 24 липня. Її пам'ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

Святий преподобний іконописець Аліпій Печерський зображений на грані пілону зі сторони арки, яка веде з центральної нави до бічної північної нави. Погляд з північної нави.

На фресці Святий Аліпій зображений у келії, в руках він тримає ікону Богоматері Одигітрії, над ним – ангел, який, згідно з життям, допомагав йому писати ікони, біля його ніг – фарби.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Our holy father Alipius of the Caves was the follower of St. Luke the Evangelist. He wondrously depicted the faces of saints on icons. At the same time, many of their virtues were imprinted in his soul. Besides, St. Alipius was a wonderworking healer.

In the reign of the faithful Prince Vsevolod Yaroslavovich of Kiev, in the abbacy of St. Nikon, God called Greek icon painters from Constantinople to the Cave Monastery. St. Alipius’ parents gave the youth over to the icon painters for him to learn their art. While working with them, the young man witnessed an unbelievable miracle: when the masters were painting in the sanctuary the icon of the Most Holy Theotokos appeared spontaneously, shining like the sun; the dove flew out of Her mouth and flew into the mouth of the Saviour on the nearby icon. From that time, St. Alipius knew that the Holy Spirit abided at the Cave church.

After the church had been decorated, St. Alipius received the Holy Sacrament of tonsure from the abbot, St. Nikon. His iconographic skills continued to develop.

Преподобный Алипий, кроме дара целительства, известен как иконописец. Одна из икон его письма — Свенская икона Пресвятой Богородицы — хранится в Государственной Третьяковской галерее России.

Житие святого преподобного отца нашего Алипия Печерского по изложению свт. Димитрия Ростовского.

"Преподобный отец наш Алипий Печерский явил себя подражателем святому Евангелисту Луке, ибо служил Господу, сотворившему нас по образу и подобию Своему, подобно оному Луке, а именно: он не только изображал чудодейственно лики святых на иконах, но и воплощал в душе своей их добродетели; кроме того был дивным врачом. Благочестное житие его представляется нам в таком виде:

В княжение благоверного князя Киевского Всеволода Ярославича, при игумене преподобном Никоне, по устроению Божию и по совету преподобных отцев Антония и Феодосия, чудесно явившихся в Константинополе в десятый год по своем преставлении, — прибыли для украшения святой Киево-Печерской церкви греческие иконописцы; этим-то иконописцам и был отдан блаженный Алипий своими родителями в обучение живописному искусству. Святый Алипий был очевидцем того дивного чуда, о котором повествуется в сказании о церкви Киево-Печерской, именно: когда иконописцы украшали живописью алтарь, то в нем сама собою изобразилась икона Пресвятой Богородицы. При этом икона сия просветилась и блистала ярче солнца: потом из уст Пресвятой Богородицы вылетел голубь, который, полетав долгое время (по церкви), влетел в уста Спасителя, изображенного на иконе, находившейся в верхней части церкви. — Тогда-то обучался сей блаженный Алипий, помогая своим учителям; и он, кроме того, прекрасно живописал в душе своей, ибо благодать Пресвятаго Духа пребывала в той церкви Киево-Печерской."

On the edge of the pylon from the side of the compartment is a fresco by Viktor Vasnetsov - "Holy Prince Andriy Bogolyubsky", whose image in modern Ukraine constantly causes negative emotions and misunderstandings among history connoisseurs.

The pylon depicts the enemy who destroyed Kyiv in 1169, ordered the burning of the Kyiv-Pechersk Lavra, hated the people of Kyiv and fought with them all his life.

But for Vasnetsov and his customers, it was: "The type of Russian prince-hero who combines militant courage with Christian piety. A courageous face with a firm character of a tireless prince expresses confidence in himself and the success of his endeavors."

On the edge of the pylon from the side of the central nave, the holy great martyr Boris. He is wearing princely clothes and a crown, but his eyes are humbly lowered. He has a spear in his right hand, a cross in his left. Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

On the right side of the photo, on the edge of the pylon, from the side of the second compartment in the west-north side, the fresco "St. Venerable Nestor the Chronicler". Artist Viktor Mykhailovych Vasnetsov.

На грані пілону, з боку компартаменту у західно-північній стороні, фреска роботи Віктора Васнєцова - “Святий князь Андрій Боголюбський” - великий князь, вся постать його виражає князівську гідність: горда постава, сміливий погляд, розшитий одяг, під яким лати. У правій руці його меч, а в лівій, прикритій щитом – хрест, знак мучеництва. Над князем стяг із зображенням Богоматері Володимирської.

Образ Боголюбського в сучасній Україні, у знавців історії, постійно викликає негативні емоції та нерозуміння.

Адже на пілоні зображений ворог, який у 1169 році зруйнував Київ, наказав спалити Києво-Печерську лавру, все своє життя ненавидів киян і воював з ними.

Але для Васнєцова та його замовників це був: “Тип російського князя-богатиря, який поєднує у собі войовничу мужність із християнським благочестям. Мужнє обличчя з твердим характером невтомного князя висловлює упевненість у собі та успіху своїх починань”.

На грані пілону зі сторони центральної нави, святий великомученик Борис - син Великого князя Київського Володимира Святославича, князь Київської Русі, князь ростовський, представник династії Рюриковичів, молодший брат Ярослава Мудрого. Він у княжому одязі та вінці, але очі його смиренно опущені. У правій руці у нього спис, у лівій – хрест. Один із перших руських (давньоукраїнських) святих. Канонізований Католицькою і Православною церквами разом з братом Глібом у лику страстотерпця.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Незабаром після смерті батька в 1015 році Борис та його молодший брат Гліб були вбиті, згідно з літописом, своїм старшим братом Святополком. Борис загинув на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. У результаті чотирирічної війни Святополк був переможений своїм молодшим братом Ярославом Мудрим. Очевидно, при Ярославі і була почата перша спроба канонізації святих братів. Тоді ж почали складатися перші оповідання про їхню загибель.

Життю та мученицькій кончині Бориса і Гліба присвячений ряд давньокиївських пам'яток. Це так звана «Літописна повість» — розповідь про загибель князів, що читається в складі «Повісті временних літ».

На світлині праворуч, на грані пілону, з боку другого компартаменту у західно-північній стороні, фреска “Святий преподобний Нестор Літописець”. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Історична заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, її культурну самобутність.

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є "Повість временних літ", написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До цього літопису ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов'язати її історію зі світовою.

«It is difficult to find even more contradictory descriptions of the same person in various sources than this prince, who was born in 1111 from the “founder” of Moscow, Yuri Dolgoruky, and the daughter of the Polovtsian prince Aepa. Chronicles begin to mention Andrei Yurievich during the bloody struggle of his father with his nephew, Prince Izyaslav, for the throne of Kiev. Outstanding artists V.M.Vasnetsov and I.Ya.Bilibin made it very handsome in their works. The duality of the personality of Andrei Bogolyubsky can be traced even in the “Orthodox Theological Encyclopedic Dictionary”, published at the end of the 19th century in St. Petersburg. There: “..He had such a strong love for his homeland that he devoted his whole life to caring for her. His dislike for the south was also supported by the antipathy of the South Russian population (Kiev, Chernigov ... - V.K.) to his father, a really unpleasant person (Yuri Dolgoruky. - V.K.), and transferred from his father to him. The main concern of Prince Andrei was the devastating constant raids on his people living in the southern lands. He did not fight with the Polovtsy and other enemies of the Russian Land. Andrei Bogolyubsky, as all historians have noted, did not like, but rather hated, "Mother of Cities"! By his order, in March 1169, his son burned Kyiv, which was given over for plunder only once in its entire history for three days. The prince himself did not lag behind his warriors, destroying and stealing everything of value, even in the most revered place - the Kiev-Pechersk Monastery. On many icons and paintings, where the “pious” prince is tenderly depicted, he is with the icon of the Mother of God stolen a little earlier, in 1155, from Vyshgorod, according to one of the legends, written by the Evangelist Luke, according to another, by the icon painter Alipiy.»

Victor Kirkevich, - "Our newspaper", July 17, 1999

В центрі світлини, на грані пілону під аркою, яка веде до третього компартаменту (рахуючи від вівтаря) у західно-північній стороні, фреска - “Святий князь Андрій Боголюбський”.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

«Важко знайти ще більш суперечливі описи однієї й тієї ж особистості в різних джерелах, ніж цього князя, який народився в 1111 від "засновника" Москви Юрія Довгорукого і дочки половецького князя Аепи.

Літописи починають згадувати Андрія Юрійовича під час кровопролитної боротьби його батька з племінником, князем Ізяславом за київський престол.

Видатні художники В.М.Васнецов та І.Я.Білібін у своїх роботах зробили його вельми благообразним, але ...

Подвійність особистості Андрія Боголюбського простежується навіть у “Православному богословському енциклопедичному словнику”, виданому наприкінці ХІХ століття С.-Петербурзі.

Там: “..Любов до батьківщини в нього була така сильна, що турботами про неї він присвятив усе життя. Нелюбов на південь підтримувала в ньому ще антипатія південноруського населення (Києва, Чернігова… — В.К.) до його батька, справді неприємної за характером людини (Юрій Довгорукий. – В.К.), а з його батька перенесеного на нього. Основною турботою князя Андрія були спустошливі постійні набіги на народ, що живе на південних землях. З половцями та іншими ворогами Землі Руської він не воював.

Юрій Довгорукий, як зазначали усі історики, не любив, а скоріше ненавидів “Мати міст”! За його наказом, Андрій у березні 1169 спалив Київ, який лише один раз за всю свою історію на три дні був відданий на розграбування. Сам князь не відставав від своїх вояк, руйнуючи і викрадаючи все, що представляло цінність, навіть у самому шанованому місці – Києво-Печерському монастирі.

На багатьох іконах і картинах, де розчулено зображений “благовірний” князь, він із вкраденою дещо раніше, у 1155 році, з Вишгорода іконою Богоматері, за одним із переказів написаної євангелістом Лукою, за іншим іконописцем Аліпієм.»

Віктор Киркевич, “Наша газета”, 17 липня 1999 року.

На правому пілоні найближчому до східної стіни вівтаря, колосальне зображення архангела Гаврила, який тримає в одній руці скіпетр, в іншій штандарт із написом: "свят, свят, свят».

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Аксіос (грец. ἄξιος — «гідний») — виголошення при хіротонії (посвяченні) в диякона, єрея, єпископа, а також при інтронізації Патріархів і при покладанні ієрархічних нагород.

Найбільш ранньою згадкою про вигук «аксіос» є сирійський пам'ятник III—V століть «Заповіт Господа нашого Ісуса Христа» — у ньому народ після хіротонії єпископа тричі вимовляє «аксіос». Аксіос тричі голосно співається і всередині, і поза вівтарем, на знак того, що всі вірять у благодать.

Позаду центрального іконостасу, на правій південній стіні вівтаря величезна фреска - собор святителів руськоі церкви – преподобні печерські Антоній, Сергій і Феодосій, святі Олексій - митрополит всієї Русі, Стефан - великомученик пермський, митрополит Петро.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Зліва направо:

Преподобний Антоній Печерський — церковний діяч Київської Русі, християнський святий. Засновник Печерського Монастиря Успіння Пресвятої Богородиці та будівничий Собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. З його ім'ям пов'язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія послугувало прикладом та зразком для князів і простолюдинів.

Преподобний Сергій Радонезький - засновник низки монастирів, у тому числі Свято-Троїцького монастиря під Москвою (нині Трійця-Сергієва лавра), основоположник російського старчества та відновник чернечого гуртожитку, що йде від Антонія та Феодосія Печерських.

Преподобний Феодосій, або Теодосій, Печерський — християнський святий, один із основоположників чернецтва у Київській Русі, видатний церковний і політичний діяч другої половини XI ст. Був ігуменом першого києво-руського монастиря. Феодосій народився в місті Василеві (теперішній Васильків під Києвом) 1009 року, згідно з «Житієм Антонія Печерського», яке вміщено в друкованому Києво-Печерському патерику 1661 року. Згідно житію, дізнався про афонського постриженця любечанина Антонія Печерського, котрий жив і подвизався в печері неподалік Києва у селі Берестове. Никон Великий постриг юнака в чернецтво та «в одяг монашеський одягнув року 6540 (1032) за князя благочестивого Ярослава Володимировича Мудрого».

Святитель Олексій - Митрополит Київський і всієї Русі, чудотворець руський. Святитель Олексій роду був боярського, батьки ж його, Феодор і Марія, були з краю північного, града Чернігова. Народився при великому князі Івані Даниловичу, який і хрещеним батьком дитинчати того був.

Стефан Пермський — діяч Російської православної церкви, просвітник і проповідник народу комі. Створив для комі народів абетку і переклав комі мовою деякі церковні твори. Створив Пермську єпархію, ставши її першим єпископом.

Петро Могила — український політичний, церковний і освітній діяч молдавського походження. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633—1647), екзарх Константинопольського патріарха. Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627). Представник молдавського боярського роду Могил. Народився у Сучаві, Молдавія. Син молдавського господаря Симеона Могили.

The Presentation of the Lord / the meeting of Jesus Christ in the Jerusalem temple with the righteous Simeon and Anna the prophetess / in two frescoes by V.M. Vasnetsov.

On the right side of the iconostasis, on a column, is a fresco, in which Elder Simeon, a dilapidated old man with white hair, holds the swaddled Infant Christ in his arms. In his eyes turned to Him, there is the triumph of the vow fulfilled by God: “Now you release your servant, Vladyka,” his senile lips whisper. The middle-aged, emaciated face of the prophetess Anna is stern and mournful - she thinks about the sword that will pierce the soul of the Mother of God.

Стрітення Господнє - зустріч Ісуса Христа в Єрусалимському храмі з праведним Симеоном та Анною** Пророчицею. Одна з двох фресок В.М. Васнєцова.

З правого боку іконостасу центральної нави, на грані приалтарного пілону, фреска, на якій старець Симеон, старий з білим волоссям, тримає на руках сповите Немовля Христа. У звернених до Нього очах його, - торжество виконаноі Богом обітниці: «Нині відпускаєш раба твого, Владико», шепочуть його старечі уста. Немолоде, виснажене обличчя пророчиці Анни суворе і скорботне - вона думає про той меч, який пронизує душу Богоматері.

За легендою, праведному Симеону на той момент було вже більше 300 років. Старцю Симеону було пророцтво, що він зможите отримати спокій та померти тілько тоді, коли побачить Ісуса Христа.

** Анна Пророчиця - християнська свята, юдейська праведниця і пророчиця, згадується в Новому Заповіті. Бог обдарував її даром пророцтва, вона була однією із достойних і побожних жінок Старого Завіту.

Анна була другою особою після Симеона, що зустріла Ісуса в храмі під час Стрітення Господнього, про що свідчить Євангеліє від Луки:

«Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2: 35–38)»

У той день, коли немовля Ісуса його батьки принесли в Єрусалимський храм, щоб принести жертву за первістка чоловічої статі, що народився, як це наказує юдейський закон (Вих. 12:12-15), в ньому була Анна, яка досягла на той час 84 років, «яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37).

Після того, як Симеон Богоприйменник промовив благословення, Анна також «славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав на спасіння в Єрусалимі» (Лк. 2:38).

According to “The Tale of Bygone Years”, in 6496 “from the creation of the world” (that is, approximately in 988 AD, the Kyiv prince Vladimir Svyatoslavich decided to be baptized from the Church of Constantinople.

Відповідно до «Повісті временних літ», 6496 року «від створення світу» (тобто приблизно 988 року н. е. київський князь Володимир Святославич вирішив хреститися від Константинопольської Церкви.

Фреска «Хрещення князя Володимира» - одна з численних робіт художника Віктора Михайловича Васнєцова у Володимирському соборі у Києві.

Перш ніж написати цю фреску, художник багато часу присвятив вивченню рукописів літописця Нестора. В основі картини — легенда «Повісті минулих літ». Завдяки цьому картина має велику історичну цінність, але не зовсім відповідає канонам написання ікон на релігійну тематику.

У центрі картини – князь Володимир, зображений таким, яким ймовірно він був у звичайному житті, адже художник вивчив безліч джерел, перш ніж приступити до роботи над образом.

Володимир сидить у купелі, прикрашеній хрестом, його обличчя правильної овальної форми, очі дуже зосереджені, а брови нахмурені, у нього коричнева борода та такого ж кольору розпущене волосся. Весь його образ говорить про важливість прийнятого доленосного рішення для нього особисто і всієї держави. Навколо голови Володимира німб, який свідчить, що велика місія Хрещення Русі була відзначена Богом і Володимира звели до рангу святих.

Придворні, що стоять поряд, тримають його розкішне, розшите золотом, вбрання, яке говорить про шляхетне, царське походження князя. Священики виконують свої обов`язки ліворуч від князя, його рать зображено праворуч. Знать покірно дивиться на князя, приймаючи його рішення. Над усіма присутніми височить купол храму чи церкви з дуже гарними розписами та фресками. З вікон, що розташовані нагорі, ллється світло.

Хрещення (грец. βάπτισμα - "занурення у воду") - одне з найважливіших християнських таїнств. Визнається всіма християнськими сповіданнями, хоч і не в однаковому сенсі.

За словами Ісуса Христа, хрещення є необхідною умовою для народження згори, щоб увійти в Царство Боже (Ів.3:3-5).

За вченням сучасних ортодоксальних церков, через хрещення людина стає членом Церкви. Тільки після хрещення людина отримує доступ до всіх церковних обрядів, насамперед до причастя, в якому, за вченням церкви, відбувається поєднання людини з Богом. Таїнство полягає або в триразовому зануренні людини у воду, або в обливанні хрестимої з вимовою священиком встановлених молитов.

youtu.be/OUgl7UK5FfA

youtu.be/oxpP3MggQ-M

youtu.be/iqHF0aIhNlI

youtu.be/trcmYg-BrKI

Russian Orthodox Music

.

.

photo:

Церковь Святого Николая (Бухарест)

Biserica Rusă, Biserica studenţilor, Bucuresti

St. Nicholas Russian Church [finished in 1909], Bucharest, Romania

Architect: M. T. Prevbrajenski

Murals: Viktor Vasnetsov

en.wikipedia.org/wiki/Bucharest_Russian_Church

www.paraclisuluniversitar.ro/

www.monumenteromania.ro/index.php/monumente/detalii/en/Ru...

Viktor Vasnetsov - Ви́ктор Миха́йлович Васнецо́в

en.wikipedia.org/wiki/Viktor_Vasnetsov

M. T. Prevbrajenski - Михаи́л Тимофе́евич Преображе́нский

ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%8...

"Хрещення Русі" - фреска над входом на хори у Володимирському соборі в Києві. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

В основу фрески легенда, змальована Нестором-літописцем у "Повісті временних літ" про те, як київський князь Володимир Святославович хрестив киян у водах Дніпра.

В центрі картини сам князь, прозваний у народі Володимир-хреститель, одягнений у яскравий, святковий одяг, стоїть, піднявши руки до неба. Весь його вигляд говорить про рішучість прийнятого ним рішення ухвалити у своїй державі нову віру і звернути до неї весь свій народ.

Спочатку Володимир хрестився сам, отримавши при хрещенні ім'я Василь. Потім хрестив 12 своїх синів. Потім охрестив київську знать. І потім уже хрестив простий народ. Князь стоїть в оточенні вищого і простого духовенства, хору співаків. Поруч, у почесній варті, стоїть і дружина князя. Люди, які приймають хрещення, оголені та занурені у невидимі на картині води Дніпра. Серед них помітні представники різних поколінь: і люди похилого віку, і молодь, і діти. Вони по черзі підходять до старого священика, який чинить обряд хрищення.

Весь задній план картини усіяний людьми, які стоять по київських пагорбах і також беруть участь в обряді. Над усім, що відбувається, мешканці неба на світлій хмарі, з якої розходяться потужні промені Божого благословення та благодаті.

Хрещення (грец. βάπτισμα - "занурення у воду") - одне з найважливіших християнських таїнств. Визнається всіма християнськими сповіданнями, хоч і не в однаковому сенсі.

За словами Ісуса Христа, хрещення є необхідною умовою для народження згори, щоб увійти в Царство Боже (Ів.3:3-5).

За вченням сучасних ортодоксальних церков, через хрещення людина стає членом Церкви. Тільки після хрещення людина отримує доступ до всіх церковних обрядів, насамперед до причастя, в якому, за вченням церкви, відбувається поєднання людини з Богом. Таїнство полягає або в триразовому зануренні людини у воду, або в обливанні хрестимої з вимовою священиком встановлених молитов.

На снимке Центральный неф Владимирского собора в центре которого фигура Богородицы. Она легко и неторопливо идет навстречу зрителям. Царица Небесная несет грешному миру своего Сына. Ее большие, полные печали и любви карие глаза ласково смотрят на зрителя. Необыкновенно прекрасно ее бледное, озаренное внутренним светом лицо. Традиционный образ Богоматери получил под кистью Васнецова оригинальную и своеобразную трактовку. Этот образ с тех пор называют «Васнецовской Богоматерью».

На передньому плані, на двух ближніх пілонах арок, на стороні, що з боку центральної нави, напроти один одного, образи двух святых благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба - перші руські святі, які, виявивши істинно християнське смирення, не захотіли підняти руку на брата, навіть в ім'я порятунку свого власного життя, а вважали за краще прийняти мученицьку кончину.

- ліворуч, з боку бічної північної нави, святий великомученик Борис, за традицією зображений старшим. Він у княжому одязі та вінці, але очі його смиренно опущені. У правій руці у нього спис, у лівій – хрест.

- праворуч, з боку бічної південної нави, святий великомученик Гліб, молодший брат, також у княжому одязі. Його очі піднесені до неба. Правою рукою він осяює себе хресним знаменням, у лівій – хрест.

Образи Бориса і Гліба виконав В.М. Нестеров за ескізами В.М. Васнєцова.

Сам Виктор Михайлович считал эту работу главным делом всей своей жизни. «…Глаза всех фигур Васнецова — традиционные глаза византийской иконографии — преувеличенно большие, все одинакового разреза, одинакового цвета. Сплошная чернота окраски делает их бездонными и позволяет воображению населять их глубь всеми оттенками мистических чувствований», — замечает один из исследователей росписей собора.

По завершении работ Виктор Михайлович произнес сакраментальную фразу: «Я поставил свечку Богу».

Композиционная система оформления храма построена вокруг изображения на запрестольной стене абсиды Богоматери с Младенцем - работы Виктора Васнецова (1848 - 1926).

Согласно семейной легенде, Богоматерь с Младенцем Васнецов писал со своей жены и сына. «Меня сохранил Господь», — говорил глубоко верующий Художник, который не сомневался, что только вмешательство высших сил уберегло его от верной гибели, когда он сорвался с лесов во время работы под куполом храма.

Famous art-critic and archaeologist Adrian Prahov was crazy at turning the cathedral into the treasury of contemporary religious art. Almost none took his idea seriously. However, Prahov, using his Petersburg friends and comrades, managed to become the head of the decoration department of Saint Volodymyr Cathedral in 1885. He invited best specialists: Viktor Vasnetsov, Michael Nesterov, brothers Oleksandr and Pavlo Svedomski, Wilhelm Kotarbinsky, Michael Vrubel, Ukrainian artists Mykola Pymonenko and Sergiy Kostenko. And the impossible happened! Even though the constant shortage of money, blames in the fact that the artists are too brave in their works and very long period of the works (11 years!), Prahov’s intention came true. The painting of the cathedral owing to the talent of artists, enormous emotional tension and the true historical environment soon became a significant monument to religious art of the XIX century.

The Pertsova, or Pertsov House, is built in modernism style and depicts the aspiration to have both architecture and art combined. It was built from 1905 to 1907 after the Kazan nobleman Pyotr Pertsov was inspired by the house with a view to the Kremlin which belonged to the collector Ivan Evmeniyevich Tsvetkov. Tsvetkov promised him to have some land for Pertsov as well if he would build the house in Russian style, similar to his own, decoration of which was based on the project by the famous Russian painter Victor Vasnetsov.

Pertsov began construction and managed the whole process himself. He initiated the competition, in which actually Victor Vasnetsov won. But Pertsov liked the proposition of Sergei Malyutin, the author of the painting of the first Russian Matryoshka doll. The front side of this fairytale house resembles Russian teremok. It has a lot of mythical creatures and Old Russian motifs. It’s called the Pertsova House because Pyotr Pertsov made his wife the owner. In this house different famous artists, such as Alexander Kuprin, Robert Falk, or Vasily Rozhdestvensky, created their works. This house was even called “the Moscow Montparnasse” for it.

===

Sigma 10-20

The workshop building was erected in 1873 according to the design of V.A. Hartmann. Particularly impressive in the workshop are the carved wooden elements decorating its building.

At different times, the following masterpieces were created in the workshops: V. Vasnetsov, I. Repin, V. Serov, M. Antokolsky and I. Ostroukhov worked, S. Mamontov experimented with forms. In the 1920s The family of the artist P. Konchalovsky lived here for some time.

Nowadays, since 2016, a permanent exhibition of works by Mikhail Vrubel has been opened in the workshop. Here you can see several of his paintings and a large volume of ceramics by the great Russian artist: stove tiles, vases in the Art Nouveau style, the ceramic suite “The Snow Maiden” and “The Egyptian Woman”.

The Mother of God with a baby is an icon created in 1884-1885 by Mykhailo Vrubel for the decoration of the iconostasis of St. Cyril's Church in Kyiv. Despite the fact that the image is made in accordance with all the canons of Orthodox iconography, art critics and artists note its expressiveness and unusualness. The faces of the Mother of God and the infant Christ were copied by Vrubel from the wife and youngest daughter of the art critic Adrian Prakhov*.

Holy Archbishop Athanasius of Alexandria, known as "The Great" and "Father of Orthodoxy", is the first in the chronological order among the holy fathers of the "golden" IV century of patristic writing. He occupies a special place among the greatest theologians of the period of trinitarian disputes, he is called a great fighter for the unity of the Word.

* Adrian Viktorovych Prakhov - art critic, archaeologist and art critic, professor of the Kyiv Imperial University of St. Volodymyr, leader of a group of artists (Viktor Vasnetsov, Mykhailo Vrubel, Mykhailo Nesterov, Pavlo Svedomskyi and Vilhelm Kotarbinskyi) who painted the Volodymyr Cathedral in 1884–1885

Богоматір з немовлям - ікона, створена в 1884-1885 роках Михайлом Врубелем для оформлення іконостасу Кирилівської церкви в Києві. Незважаючи на те, що образ виконаний згідно з усіма канонами православної іконографії, мистецтвознавці та художники відзначають його виразність та незвичайність. Лики Богородиці та Христа-немовля були списані Врубелем з дружини та молодшої доньки мистецтвознавця Адріана Прахова*.

«Незвичайний, привабливий образ, написаний всупереч канонам духовного живопису. Ледве помітний нахил голови, просте, втомлене обличчя з широким носом і пухкими губами, земне і неземне водночас. У величезних очах, що зачаровують, любов, біль, благання, терпіння і передбачення трагічної долі художника. Це не парадна ікона для всіх, для гучного храму, що блищить оздобленням. Це ікона для тихої церкви, написана великому емоційному піднесенні, як звернення до серця конкретної людини.»

Святий архієпископ Олександрійський Афанасій, відомий під ім'ям «Великого» та «Отця Православ'я», є першим у хронологічній лавці серед святих отців «золотого» IV століття святоотцівської писемності. Він займає особливе місце серед найбільших богословів періоду тринітарних суперечок, його називають великим борцем за єдиносущність Слова.

* Адріан Вікторович Прахов – мистецтвознавець, археолог та художній критик, професор Київського Імператорського університету Святого Володимира, керівник групи художників (Віктор Васнєцов, Михайло Врубель, Михайло Нестеров, Павло Свєдомський та Вільгельм Котарбінський), яка здійснювала розпис Володимирського собору у 1884–1884 роках. Саме Адріан Прахов запросив молодого Михайла Врубеля у Киів і доручив йому написати 4 ікони для іконостасу Кирилівськоі церкви.

La cathédrale Saint-Sauveur-sur-le-Sang-Versé (en russe : Храм Спаса на Крови) est l'une des principales églises russes orthodoxes de Saint-Pétersbourg, en Russie. Elle est également appelée cathédrale sur-le-Sang-Versé ou encore cathédrale de la Résurrection du Christ (Собор Воскресения Христова), qui est son nom officiel. Ce nom fait référence au sang versé lors de l'assassinat de l'empereur Alexandre II qui fut mortellement blessé à cet endroit le 1er mars 1881 (13 mars dans le calendrier grégorien). Ce n'est pas une cathédrale diocésaine (siège de l'éparchie), mais une église collégiale, ce qui est traduit de façon incomplète en français par cathédrale.

La construction commence en 1883 sous le règne d'Alexandre III, en tant que mémorial en l'honneur de son père Alexandre II. Les travaux avancent lentement et sont finalement achevés en 1907 sous le règne de Nicolas II. C'est la famille impériale, aidée par de nombreux mécènes, qui a financé la construction.

La cathédrale, située le long du canal Griboïedov, ne peut échapper à l'œil du visiteur. À ce niveau, il y a un remblai sur les deux rives du canal. Au moment où le convoi de l'empereur passa le long du remblai, une grenade lancée par un activiste de Narodnaïa Volia explosa. L'empereur, secoué mais néanmoins sain et sauf, sortit de la voiture pour porter secours aux blessés. Un autre conspirateur saisit sa chance et fit exploser une autre bombe, se tuant lui-même et blessant mortellement l'empereur. Alexandre II, qui saignait abondamment, fut transporté jusqu'au Palais d'Hiver, où il trépassa une heure plus tard.

Un sanctuaire provisoire fut érigé sur le lieu de l'attentat pendant que le projet d'un mémorial permanent était étudié. Il fut décidé que la portion de route où l'assassinat avait eu lieu serait ceinte par les murs d'une église collégiale. Ce tronçon du remblai fut donc rallongé jusque dans le canal afin de laisser de l'espace pour le sanctuaire au sein du bâtiment et pour qu'un mémorial puisse figurer le lieu exact de l'assassinat. À l'intérieur de l'édifice, le ciborium, un sanctuaire très élaboré fut construit à l'emplacement précis de l'assassinat, orné de topaze et de lapis-lazuli, ainsi que d'autres pierres semi-précieuses. Entourés d'une si riche décoration, les simples graviers sur lesquels a coulé le sang du tsar sont exposés à l'étage et offrent un contraste saisissant.

Du point de vue architectural, la cathédrale est différente des autres structures de Saint-Pétersbourg. L’architecture de la ville est dominée par les styles baroque et néo-classique, mais Saint-Sauveur-sur-le-Sang-Versé renvoie plutôt à l’architecture russe médiévale. En effet, elle fut bâtie à l’époque du nationalisme romantique. Elle ressemble à dessein aux églises de Iaroslavl du XVIIe siècle ainsi qu’à la célèbre basilique Basile-le Bien-Heureux de Moscou. L’église contient plus de 7 500 m2 de mosaïques, plus que toutes les autres églises du monde, à en croire les restaurateurs. Ce record pourrait être surpassé par la basilique-cathédrale de Saint-Louis qui abrite 7 700 m2 de mosaïques.

L’intérieur fut conçu par des artistes russes reconnus de l’époque, parmi lesquels Viktor Vasnetsov, Mikhaïl Nesterov, Mikhaïl Vroubel, Alekseï Afanassiev. Cependant, l’architecte en chef Alfred Parland était relativement peu connu, d'origine allemande de la Baltique et sujet russe, natif de la capitale. Il n’est pas surprenant que la construction ait coûté bien plus que le budget initialement prévu, estimé à 3,6 millions de roubles, tandis que le coût final s’éleva à pas moins de 4,6 millions de roubles. Les murs et plafonds à l’intérieur de la cathédrale sont intégralement recouverts de mosaïques enchevêtrées avec des bordures minutieusement dessinées. La majorité des représentations figurent des scènes bibliques.

In the photo before us is an ornament by the artist Vrubel, located on the entrance arches of the nave.

It consists of golden-brown pine cones and green needles, snow-white-blue lilies of the valley and burgundy-lilac five-petaled flowers. The ornament is written in such a way that the cones and needles create a central pillar, and the lilies of the valley and flowers, together with golden curls, are the side pillars.

На світлині перед нами орнамент Врубеля, розташований на вхідних арках нави.

«Він складається – з золотисто-коричневих соснових шишок та зелених голок, білосніжно-блакитних конвалій та бордово-бузкових п’ятипелюсткових квіток. Орнамент написано таким чином, що шишки та голки створюють центральний стовп, а конвалії та квітки, разом з золотистими завитками, – бічні стовпи.

Округлість цих уявних стовпів посилюється скісним розташуванням зображених елементів. Ймовірно, в цьому орнаменті Врубель хотів передати лісову рослинність, а зображення колосся та лілій-очерету, розташовані поруч на стінах, слугували художнику за символічне позначення полів та озер.

Святково-величне зображення елементів первозданної природи (лісової, степової та річкової) було для М.Врубеля наче символічною прелюдією перед входом в світ людей, бо наступний орнамент (східна сторона перших арок) нагадує паркову та садову рослинність.»

/Текст: Світлана Шакула, «Орнаменти Михайла Врубеля у Володимирському соборі»

Олександр Блок про Врубеля:

– «Перед тим мистецтвом, яке створив Врубель та йому подібні, ми можемо лише благоговіти. Тих світів, які бачили вони, ми не бачимо, але тільки в тих світах знаходяться істинні знання, а інших засобів, окрім мистецтва, ми поки що не маємо…»

The Pertsova, or Pertsov House, is built in modernism style and depicts the aspiration to have both architecture and art combined. It was built from 1905 to 1907 after the Kazan nobleman Pyotr Pertsov was inspired by the house with a view to the Kremlin which belonged to the collector Ivan Evmeniyevich Tsvetkov. Tsvetkov promised him to have some land for Pertsov as well if he would build the house in Russian style, similar to his own, decoration of which was based on the project by the famous Russian painter Victor Vasnetsov.

Pertsov began construction and managed the whole process himself. He initiated the competition, in which actually Victor Vasnetsov won. But Pertsov liked the proposition of Sergei Malyutin, the author of the painting of the first Russian Matryoshka doll. The front side of this fairytale house resembles Russian teremok. It has a lot of mythical creatures and Old Russian motifs. It’s called the Pertsova House because Pyotr Pertsov made his wife the owner. In this house different famous artists, such as Alexander Kuprin, Robert Falk, or Vasily Rozhdestvensky, created their works. This house was even called “the Moscow Montparnasse” for it.

===

Sigma 10-20

The photo shows the central nave of the Volodymyr Cathedral. In the apse is the figure of the Virgin Mary. She walks easily and leisurely towards the audience. The Queen of Heaven carries her Son to the sinful world. Her large brown eyes, full of sadness and love, look kindly at the viewer.

На світлині центральна нава Володимирського собору. В апсиді постать Богородиці. Вона легко та неквапливо йде назустріч глядачам. Цариця Небесна несе грішному світу свого Сина. Її великі, сповнені смутку та любові карі очі ласкаво дивляться на глядача.

On the upper part of the royal arch, Vasnetsov painted a symbolic image of Christ in the form of a lamb, surrounded on both sides by lambs - the apostles. Symbolic images of Christ came into use in the first centuries of Christianity. Christ was depicted under various symbols, which were borrowed from the holy scriptures of the Old and New Testaments, from objects of everyday life, and even from pagan mythology (in the form of Orpheus). Particularly beloved symbols of Christ were the lamb, the good shepherd, and the fish. The symbol of the lamb was given because Christ in the Holy Scriptures is very often represented under the image of a lamb (John. I. 29, Apoc. V, 9).

На верхній частині царської арки Васнєцовим написано символічне зображення Христа як ягня, оточеного з обох боків також ягнятами – апостолами. Символічні зображення Христа увійшли до вжитку ще в перші століття християнства. Христа зображували під різними символами, які запозичувалися зі святого писання старого і нового завіту, предметів повсякденного життя і навіть з язичницької міфології (у вигляді Орфея). Особливо улюбленими символами Христа були ягня, добрий пастир та риба. Символ ягня був наданий тому, що Христос у святому писанні часто-густо представляється під образом ягня (Іоан. I. 29, Апок. V, 9).

Зліва від образа святого Аліпія (грань пілону під аркою), на грані пілону з боку центральної нави, фреска з образом святого благовірного князя-страстотерпця – сина святого Великого князя Володимира, святого великомученика Бориса. Він у княжому одязі та вінці, але очі його смиренно опущені. У правій руці у нього спис, у лівій – хрест.

Художник Михайло Васильович Нестєров за ескізами Віктора Михайловича Васнєцова.

З правого боку світлини, на грані пілону зі сторони центральної нави, святий великомученик князь Михайло Чернігівський.

Князь Михайло Чернігівський, разом із боярином своїм Феодором (який зображений у медальйоні на підкупольній арці), прийняв мученицьку кончину в Орді, не бажаючи вклонитися вогню, якого татаро-монголи шанували як бога. У лівій руці князя прибраний, на знак смирення, у піхви меч, у правій – хрест.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

St. Euphrosyne of Polotsk (before baptism - Princess Predislava) took monastic vows at a young age, her virtues were so great that she was elected abbess of the monastery. She is depicted as a humble nun, all in black, her hands folded in prayer, her eyes raised to the sky. Behind her is a panorama, apparently, of the monastery she founded, later named Euphrosyne.

On the left side of the photo, behind the candelabra, on the inner side of the arch of the passage connecting the western compartments (the first from the entrance) of the southern nave and the central nave, an ornament created by the artist Mykhailo Vrubel.

На грані пілона зі сторони арки, у проході, який веде з центральної нави до компартаменту бічної південної нави, Свята княгиня Єфросинія Полоцька. Західний компартимент південної нави. Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

Єфросинія Полоцька — полоцька княжна з династії Ізяславичів (Рогволодовичів), черниця, у миру Предслава Святославна (біля 1105 — 1173), одна з найосвіченіших жінок ХІІ століття.

Походила з полоцької династії Ізяславичів була донькою полоцького князя Святослава Всеславича (Великого князя Київського Всеслава І, Святослава, якого Мстислав Гаральд обрік на заслання) і княжни Софії та правнучкою в п'ятому поколінні святого рівноапостольного князя Володимира Великого.

Свята Єфросинія Полоцька (до хрещення – княжна Предислава) у юному віці прийняла чернечий постриг, її чесноти були настільки великі, що її обрали ігуменею монастиря. Зображена вона смиренною чернечкою, вся в чорному, руки молитовно складені, очі піднесені до неба. За нею – панорама, мабуть, заснованого нею монастиря, названого пізніше Єфросиніним.

З лівої сторони світлини, за канделябром, на внутрішній стороні арки проходу, що з'єднує західні компартименти (перші від входу) південної нави і центральної нави, арочний орнамент, створений художником Михайлом Врубелем.

“Святково-величне зображення елементів первозданної природи (лісової, степової та річкової) було для М.Врубеля наче символічною прелюдією перед входом в світ людей, бо наступний орнамент (східна сторона перших арок) нагадує паркову та садову рослинність.

Другий арковий орнамент, створений Врубелем, складається з хвилястого пагона-безкінечника, прикрашеного бруньками, листками та пишними квітами. Пишні квіти – це суцвіття каштанів, кручених паничів та великих повислих бутонів з вусиками-спіралями (в орнаменті лівої нави бутони доповнено маскаронами). Пишні квіти своїм кольором та розміром значно виділяються в композиції орнаменту – так само і в уяві художника виділялися основні насадження міст-сіл та чуттєво-емоційні прояви їх мешканців.”

/Світлана Шакула/

In the center of the photo, the faces of the pylon depict:

- from the side of the compartment of the northern nave, the eldest son of Yaroslav the Wise (1052), the pious prince Volodymyr Yaroslavovich of Novgorod. Prince Volodymyr in a princely crown, he holds a sword in his left hand, a model of a temple in his right: this is his brainchild, the stone Sophia of Novgorod.

Artist Vilhelm Kotarbinski;

- from the side of the arch of the transition to the central nave, Nestor Litopysets (about 1056, Kyiv — about 1114, Kyiv) — Kyiv chronicler and hagiographer writer.

From 1073, a monk of the Kyiv-Pechersk Monastery. Author of "The Lives of the Holy Princes Boris and Hleb and Theodosius of Pechersk." He is considered to be the compiler (according to another version, the author) of Tales of Past Years. He died and was buried in the Kyiv Pechersk Lavra.

Nestor is represented writing his "Tale": he is sitting and writing with a pen to the codex, on the pages of which the beginning of the "Tale" is written, he is probably sitting in a cell, but with a large window, behind which a panorama of the city can be seen: a church, a fortress, a boat.

Artist Viktor Vasnetsov.

Погляд від стіни першого (від вівтаря) компартименту північноі нави на іконостаси північної та центральної нави.

В центрі світлини на гранях пілону зображені:

- зі сторони компартименту північної нави, старший син Ярослава Мудрого (1052), благовірний князь Володимир Ярославович Новгородський. Князь Володимир у княжому вінці, він тримає у лівій руці меч, у правій – модель храму: це його дітище, кам’яна Софія Новгородська. Художник Вільгельм Котарбінський;

- зі сторони арки переходу до центральної нави, Нестор Літописець (близько 1056, Київ — близько 1114, Київ) — київський літописець та письменник-агіограф.

З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті минулих літ». Помер і похований у Києво-Печерській лаврі.

Нестор представлений за написанням своєї «Повісті»: він сидить і пише пером до кодексу, на сторінках якого написано початок «Повісті», сидить він мабуть у келії, але з великим вікном, за яким видно панораму міста: церкву, фортецю, човен.

Художник Віктор Михайлович Васнєцов.

The Monk Avramiy (Abraamiy) of Smolensk, archimandrite, preacher of repentance and the coming Last Judgment, was born in the middle of the 12th century in Smolensk. He was the son of wealthy parents, but after their death he gave away all his wealth to the poor and became a monk. He blesses with his right hand, a small book in his left, and the dome of the temple is visible behind his back.

"Without the work of Kotarbinski, Volodymyr's Cathedral would certainly exist, but it would be different. If Prakhov had left only Vasnetsov and Nesterov as sacred painters, then it would have been only one direction, purely Russian. And Kotarbinski is a graduate of the Roman Academy of Arts, the Swiedomski brothers received their art education at the Dusseldorf and Munich Art Academies. That is, basic education, schools are completely different.

Vilhelm Kotarbinski and Pavlo Sviedomskyi painted 18 paintings and 84 individual figures. Oleksandr Svedomsky also helped them. Also, Kotarbinski, together with Pavel Svedomsky, based on Vasnetsov's drawings and with his participation, painted all the ornaments of the central part of the cathedral. By the way, it was for the paintings of the Volodymyr Cathedral that Kotarbinski was awarded the Order of Saint Stanislaus II degree."

/part of Volodymyr Mnishenko's interview - "Vilhelm Kotarbynski Star, Grinchenko-info. 29.11.2023/

У другому компартименті північної нави на гранях пілонів, один навпроти іншого, зображено святого Ніколу Святошу та святого Авраамія Смоленського (на фото). У медальйонах між ними – святий Єфрем Переяславський та святий Никон Печерський. Всі вони святі ченці, причому троє з них, крім Авраамія Смоленського, були ченцями Києво-Печерської обителі.

Преподобний Аврамій (Авраамій) Смоленський, архімандрит, проповідник покаяння та майбутнього Страшного суду, народився у середині ХII століття у Смоленську. Він був сином заможних батьків, але після їхньої смерті роздав весь свій стан бідним і став ченцем. Правою рукою він благословляє, у лівій невелика книга, за спиною у нього видніється купол храму.

«Без творчості Котарбінського, безумовно, Володимирський собор існував би, але був би інакшим. Якби Прахов залишив як сакральних живописців тільки Васнєцова і Нєстєрова, то це був би тільки один напрям, суто російський. А Котарбінський – випускник римської Академії мистецтв, брати Свєдомські здобули художню освіту в Академіях мистецтв Дюссельдорфа та Мюнхена. Тобто базова освіта, школи абсолютно різні.

Вільгельм Котарбінський і Павло Свєдомський написали 18 картин і 84 окремі фігури. Допомагав їм і Олександр Свєдомський. Також Котарбінський разом з Павлом Свєдомським за малюнками Васнєцова і за його участі написали всі орнаменти центральної частини собору. До речі, саме за розписи Володимирського собору Котарбінського нагородили орденом Святого Станіслава II ступеня.”

/частина інтерв`ю Володимира Мнішенка - «Зірка Вільгельма Котарбинського, Грінченко-інфо. 29.11.2023/

The Church glorifies the mind of Saint Paul, glorifies in him the image of the conversion of those who sin and those who are corrected. In the Apostle Paul the church honors the image of one who resisted the preaching of the Lord and then believed.

The Apostle Paul is called the “apostle of the tongues” (of the pagans); he, like no other apostle, devoted himself to the cause of the Christianization of pagan peoples. Moreover, this particular apostle is great, supreme, but called after the others “he did not see, but believed.” This topic is directly related to the image of Prince Vladimir, and began to be developed in the “Sermon on Law and Grace.”

Церква прославляє розум святого Павла, оспівує в ньому образ навернення тих, хто грішить і виправляється. В апостолі Павлі церква шанує образ того, що чинив опір проповіді Господньої і потім увірував.

Апостола Павла називають «апостолом мов» (язичників), він, як ніякий інший апостол, віддав себе справі християнізації язичницьких народів. До того ж, саме цей апостол – великий, першоверховний, але покликаний після решти «не бачив, але повірив». Ця тема безпосередньо пов'язана і з образом князя Володимира, і почала розроблятися ще в «Слові про закон та благодать».

На світлині, праворуч від зображення Апостола Павла, на західній стороні другої арки - найближче до вівтарної частини Володимирського собору, арковий орнамент художника Михайла Врубеля.

“Цей орнамент своїми елементами та композицією суттєво відрізняється від усіх попередніх орнаментів, бо тут рослинні елементи переплітаються у фантастичну гірлянду. Ягідні грона та листки цих казкових гірлянд виблискують зірочками-хрестиками, створеними у формі яскравих чотирьохпелюсткових квіточок та у вигляді краплин-розет. А чарівність та загадковість зображеного орнаменту підкреслюється виблисками золотої стрічки, вплетеної в гірлянду та наполовину схованої.

Ймовірно, в цьому візерунку Врубель хотів передати образ небесно-космічного світу, але разом з тим виразив і головну суть сучасного йому мистецтва, бо згодом подібне орнаментальне переплетення, як провісник абстракціонізму, стане характерною ознакою живопису модерну.

Звичайно, дане пояснення розписів Михайла Врубеля у Володимирському соборі ще не означає, що саме так художник думав та відображав свої думки в зображуваному. Але тут доречно згадати слова поета Р.Рільке:

– Видіння будь-якого художника не повинні проходити через його свідомість, бо його знахідки, загадкові для нього самого, минаючи довгий шлях роздумів, повинні переходити в його роботу так швидко, щоб він не встигав помітити момент переходу. А у того художника, котрий спостерігає свої видіння, обдумує, затримує, вони, наче золото в казці, перетворюються на попіл…

Висловлювання німецького поета чудово пояснює своєрідність творчості Михайла Врубеля, бо схожі слова про Врубеля сказав і інший поет – Олександр Блок:

– Перед тим мистецтвом, яке створив Врубель та йому подібні, ми можемо лише благоговіти. Тих світів, які бачили вони, ми не бачимо, але тільки в тих світах знаходяться істинні знання, а інших засобів, окрім мистецтва, ми поки що не маємо…”

/Світлана Шакула, Мислене древо/

On November 16, the Orthodox Church of Ukraine remembers one of the greatest saints in church history – the apostle and evangelist Matthew. According to legend, he took the place of Judas among the 12 closest disciples of Christ when he betrayed the Teacher.

The image of the St. Matthew the Evangelist (2017) is an almost exact copy of of the St. Matthew the Evangelist (1894) painted by Viktor Vasnetsov in the Vladimir Cathedral.

flic.kr/p/2oy5ecN

16 листопада Православна Церква України згадує одного з найбільших святих церковної історії – апостола та євангеліста Матвія. За переказами, він посів місце Юди серед 12 найближчих учнів Христа, коли той зрадив Вчителя.

Образ євангеліста Матвія (2017), на парусі храму «На честь ікони Божої Матері «Печерська», на території скита Києво-Печерської лаври, є майже точною копією євангеліста Матвія (1894), написаного Віктором Васнєцовим на парусі під головним куполом у Володимирському соборі.

Світлину зроблено біля пілону центральної нави з першого від вівтаря компартименту. Вівтар праворуч. Конхва в правому нижньому кутку світлини.

Під склепінням образ Христа, який представляє його як Небесного Царя і Суддю. У його лівій руці Євангеліє, права в благословляючому жесті.

Художник Віктор Васнєцов.

«На плафоні головного купола В. М. Васнєцов помістив зображення Христа, що благословляє світ. Важке завдання виконання малюнка на внутрішній поверхні півсфери виконане художником цілком вдало. Для глядача, що знаходиться внизу, малюнок видається зробленим на плоскій поверхні. Щоб судити про розміри зображення, достатньо сказати, що образ Христа тут більш сажня.

Цей колосальний образ представляє поясну фігуру Спасителя. Права рука Його піднята і благословляє світ, а в лівій Він тримає Євангеліє, розкрите на відомому вірші Євангелія від Іоана: «Азм есм свет мiра. Ходяй по мне не имать ходити в тьме. Свет в тьме светится и тьма его не объят». Текст вірша написаний слов'янськими літерами, причому таких розмірів, що глядач навіть із слабким зором може вільно прочитати його. Овально довгасте обличчя Христа, з величним, але водночас лагідним і спокійним виразом, оточує золотий німб – сяйво.»

Ліворуч від сображення Христа, на плафоні другого компартименту (рахуючи від вівтаря) центральної нави зображено розп’ятого на хресті Ісуса, земний шлях якого завершився муками на Голгофі.

Художник Віктор Васнецов.

Посередині нижньої третини світлини, видно частину хорів над північною навою. На плафоні хорів фреска «Воскресіння Ісуса Христа» Художник Павло Свідомський.

Праворуч на нижній третині світлини видно верхню частиу царської арки з символічним зображенням Христа як ягня, оточеного з обох боків також ягнятами – апостолами.

Художник Віктор Васнецов.

Символічні зображення Христа увійшли до вжитку ще в перші століття християнства. Христа зображували під різними символами, які запозичувалися зі святого писання старого та нового завіту, з предметів повсякденного життя і навіть із язичницької міфології (у вигляді Орфея). Особливо улюбленими символами Христа були ягня, добрий пастир та риба. Символ ягня був наданий тому, що Христос у святому писанні дуже часто представляється під образом агнця (напр., Іоан. I. 29, Апок. V, 9).

Компартимент- архітектурно виділена частина споруди під одним перекриттям або з'єднаних наскрізними проходами.

On the facade above the entrance there is a mosaic image of St. Olga, made in the St. Petersburg mosaic workshop of A. A. Frolov according to a sketch by V. Vasnetsov.

Над головним входом собору вміщено мозаїчний образ святого Володимира, над південним – такий самий образ святоі Ольги, над північним – Олександра Невського. Усі три образи створено мозаїчної майстерні А. А. Фролова – у Петербурзі.

Biserica Rusă, Biserica studenţilor, Bucuresti

St. Nicholas Russian Church [finished in 1909], Bucharest, Romania

Architect: V. A. Prevbrajenski

Murals: Viktor Vasnetsov

en.wikipedia.org/wiki/Bucharest_Russian_Church

www.paraclisuluniversitar.ro/

www.monumenteromania.ro/index.php/monumente/detalii/en/Ru...