National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine - Pyrohiv. Kyiv.

Autumn has come...

Taking out my past cameras from my storerooms...

Moscow, Russia.

Fusion des 2 précédents clichés.. Logiciel libre Hugin

🇫🇷 Uçhisar est une localité de Turquie, située dans la province de Nevşehir. Ce village est typique de la Cappadoce. Il est célèbre grâce au Kale, rocher visible à plusieurs kilomètres et point culminant de la Cappadoce (1300 m). Ce piton volcanique a été creusé d'abris depuis l'époque hittite (1500 av. J.-C.). La montagne n'a cessé ensuite de servir de refuge à d'autres, des premiers chrétiens persécutés par les Romains, des Byzantins menacés par les Turcs

Labyrinthique, la forteresse abrite un ensemble de chapelles, monastères, appartements, réfectoires, entrepôts ou salles communes reliés entre eux par un réseau de galeries qui se déploient sur vingt étages. Quelques habitations troglodytiques y seraient encore occupées.

Même si cette région n'apparait pas propice à toute vie, elle n'est pas du tout désertique. En effet les cultures se font grâce aux pluies et ont toujours permis de vivre dignement.

🇬🇧 Uçhisar is a village in Turkey, located in the province of Nevşehir. This village is typical for Cappadocia. It is famous for Kale, a rock visible from several kilometers away and the highest point in Cappadocia (1300 m). This volcanic peak has been hollowed out with shelters since Hittite times (1500 BC). The mountain has served as a refuge for many others, from the early Christians persecuted by the Romans to the Byzantines threatened by the Turks.

The labyrinthine fortress houses a series of chapels, cloisters, dwellings, refectories, storerooms and common rooms, linked by a network of galleries stretching over twenty floors. Some of the troglodyte dwellings are still believed to be inhabited.

Although this region may seem inhospitable, it is by no means a desert. In fact, thanks to the rains, crops are grown and have always provided a decent standard of living.

🇫🇷 Labyrinthique, la forteresse abrite un ensemble de chapelles, monastères, appartements, réfectoires, entrepôts ou salles communes reliés entre eux par un réseau de galeries qui se déploient sur vingt étages. Quelques habitations troglodytiques y seraient encore occupées.

Même si cette région n'apparait pas propice à toute vie, elle n'est pas du tout désertique. En effet les cultures se font grâce aux pluies et ont toujours permis de vivre dignement.

🇬🇧 The labyrinthine fortress houses a series of chapels, cloisters, dwellings, refectories, storerooms and common rooms, linked by a network of galleries stretching over twenty floors. Some of the troglodyte dwellings are still believed to be inhabited.

Although this region may seem inhospitable, it is by no means a desert. In fact, thanks to the rains, crops are grown and have always provided a decent standard of living.

🇩🇪 Die Festung ist ein Labyrinth von Kapellen, Klöstern, Unterkünften, Speisesälen, Lagerräumen und Gemeinschaftsräumen, die durch ein Stollensystem verbunden sind, das sich über 20 Stockwerke erstreckt. Einige Höhlenwohnungen sollen noch bewohnt sein.

Auch wenn diese Region nicht gerade lebenswert erscheint, ist sie keineswegs eine Wüste. Die Landwirtschaft wird durch die Regenfälle belebt und hat seit jeher ein menschenwürdiges Leben ermöglicht.

🇪🇸 La fortaleza laberíntica alberga una serie de capillas, monasterios, viviendas, refectorios, almacenes y salas comunales unidos por una red de galerías que se extiende a lo largo de veinte pisos. Se cree que todavía hay viviendas trogloditas ocupadas.

Aunque esta región pueda parecer poco propicia para la vida, no es en absoluto un desierto. De hecho, se cultiva gracias a las lluvias y siempre ha proporcionado un nivel de vida decente.

🇮🇹 La fortezza, la cui struttura labirintica ospita una serie di cappelle, monasteri, appartamenti, refettori, magazzini e sale comuni collegati da una rete di gallerie di venti piani, è considerata una delle più grandi fortezze del mondo. Si ritiene che alcune di queste abitazioni trogloditiche siano ancora occupate.

Sebbene questa regione possa sembrare poco favorevole alla vita, non è affatto un deserto. Anzi, grazie alle piogge, le coltivazioni hanno sempre garantito un discreto tenore di vita.

Europe, Aegean, Greece, Lesvos, Agia Paraskevi, Museum of Industrial Olive-Oil Production, Olive trees, Storerooms (Bates), Workshop, Production hall. Smoke stack (slightly cut from T&B)

Shown here is the outside of Agia Pareskevi cooperative olive oil press (the 'machine of the people'. Which was in operation from 1911 to 1967. At the beginning of the 20th-century, oil plantations accounted for 1,630 km2 possessing 10 million olive trees that were processed by 113-steam powered plants. The private presses were dominant at the time and they were profit-oriented and generally didn't offer the farmers and cooperation a fair price for their olives and charged them for the storage of the oil. The communal presses were designed to rectify this. And they did. Being a communal press the president of the cooperation and other members of it were arrested in 1967 by the Greek junta (Greece was under military totalitarian rule from 1967 to 1973) resulting in the direct end of the production.

In 1985 the buildings of the press were used again as a meeting facility for the village and in 2004 it was restored and transformed into a museum with the major aid of the Cultural foundation of the Piraeus Bank Group.

On the left are the storerooms (housing the individual batis) and a workshop and on the right is the factory shed with its smokestack.

This number 52 of the Lesbos album and 2 of Museum of Industrial olive oil production (Lesvos) (which is part of the Unfactoried collection.

The hut was built in 1875. This three-part dwelling (hut, hayloft, storeroom) is hewn from massive pine planks and beams, with long outcroppings. The log house is plastered and whitewashed, the halls and storeroom are unpainted. The roof is on rafters, with a "free roof". The roof is made of straw bales, with a high overhead ridge.

Хата із села Хрещатик

Черкаського району Черкаської області

Споруда збудована 1875 року. Це тридільне житло (хата, сіни, комора) рублене з масивних соснових плах та брусів, з довгими випусками вінців. Зруб хати шпарований і побілений, у сінях і коморі – немащений. Дах на кроквах, з «дармовисом». Покрівля із солом’яних парків, з високим накладним гребенем.

Обладнання та начиння традиційні для Черкаського та Канівського районів. В інтер’єрі представлені вишиті «біллю» рушники технікою вирізування, мальовані миски канівських гончарів, мальована скриня, домоткані рядна, скатерки. На покуті знаходяться ікони.

Велику площу займає піч, біля якої – кочерги, рогачі, лопата для випікання хліба. На припічку стоїть глиняний посуд для просушування. У запічках чи невеличких западинках, які завжди були сухі й теплі, тримали сільничку, кисет із тютюном, люльку, кресало, ставили ковганки з товкачем, каганчик. У підпіччі сушили дрова, взуття, взимку заносили новонароджене ягня, козеня, теля.

Піч оздоблювали підводками, інколи на комині виліплювали квітку чи хрест. Піч тримали завжди чистою, часто підбілювали та підмащували її. Довкола печі та мисника завжди було багато вжиткового посуду.

Господар цієї садиби займався землеробством та допоміжним промислом – рибальством. У хаті, сінях і коморі представлено характерні предмети для вилову риби, які кожен селянин Канівського та Черкаського районів, де були ріки та водойми, виготовляв власноручно. Снасті та способи рибальства були найрізноманітнішими. Для вилову використовували сіті, неводи, волокуші, підсадку, хватку, гатку, верші, ості, волок, ятері, сітки, ковбоші, сажі та ін.

У хаті на лаві є отвори для гребеня чи кужілки, показано в’язання сітей і необхідні для цього приладдя й матеріал: глиці, дощечки, ножиці, клубок ниток, заготовку сітки. Нитки для сіток пряли вручну (саме тому в коморі стоять витушки, мотовило). Окрім цього, вручну в’язали й ремонтували сітки.

Також у коморі представлені великі й малі солом’яники, дерев’яні мірки, довбанки для сипучих продуктів.

Біля хати знаходиться надвірна комора із села Моринці Звенигородського району Черкаської області, збудована в кінці ХІХ століття. Стіні рублені, зі зрубним піддашком. Комора обладнана засіками з дощок для зерна, борошна.

Step back to the turn of the 20th Century with a visit to Brown Canyon Ranch. First permanently occupied around 1800, the ranch was acquired by the U.S. Forest Service as part of a 1998 land swap to become part of the Coronado National Forest.

Tour the adobe ranch house, storeroom, and corrals, where the old windmill still pumps water, and the tree-surrounded pond provides a cool view and home to wildlife. Trails lead from the ranch to Brown Canyon and connect with other trails throughout the National Forest.

Ramses II called his massive memorial ‘the Temple of Millions of Years of User-Maat-Ra’; classical visitors called it the tomb of Ozymandias; and Jean-François Champollion, who deciphered hieroglyphics, called it the Ramesseum. Like other memorial temples it was part of Ramses II’s funerary complex. His tomb was built deep in the hills, but his memorial temple was on the edge of the cultivated area on a canal that connected with the Nile and with other memorial temples.

Unlike the well-preserved structures that Ramses II built at Karnak and Abu Simbel, his memorial temple has not survived the times very well. It has been extensively restored, but is most famous for the scattered remains of fallen statues that inspired the poem ‘Ozymandias’, by English poet Shelley, using the undeniable fact of Ramses’ mortality to ridicule his aspirations to immortality.

Although more elaborate than many other temples, the layout of the Ramesseum is fairly orthodox, consisting of two courts, hypostyle halls, a sanctuary, accompanying chambers and storerooms. What is unusual is that the rectangular floor plan was altered to incorporate an older, smaller temple – that of Ramses II’s mother, Tuya – off to one side.

The entrance is through a doorway in the northeast corner of the enclosure wall, which leads into the second court, where one should turn left to the first pylon. The first and second pylons measure more than 60m across and feature reliefs of Ramses’ military exploits, particularly his battles against the Hittites. Through the first pylon are the ruins of the huge first court, including the double colonnade that fronted the royal palace.

Near the western stairs is part of the Colossus of Ramses II, the Ozymandias of Shelley’s poem, lying somewhat forlornly on the ground, where it once stood 17.5m tall. The head of another granite statue of Ramses II, one of a pair, lies in the second court. Twenty-nine of the original 48 columns of the great hypostyle hall are still standing. In the smaller hall behind it, the roof, which features astronomical hieroglyphs, is still in place. Some of the wall carvings, including one showing the pharaoh's name being inscribed on a leaf, are finely done.

It is a three-part building (house, barn, hut). The walls are hewn from oak logs, which are "laid with the rest" at the corners, that is, they have outlets. The log house is plastered with clay, whitewashed. The four-pitched roof, with a high ridge, was covered with straw, but is now covered with reeds. The windows are lined with red clay. The house was decorated with a wall painting made by Olga Zhovtyak and Anastasia Nazarevich, residents of Lugy village.

The interior of the house is traditional for the second half of the 19th century. There are wide oak benches along the walls, and a table covered with a tablecloth is on the penitentiary. On the wall opposite the stove, there is a bowl with a shelf above the entrance door, where the hostess kept dishes. There are several chairs nearby, on which people used to sit down to dine near the bench, since they ate at the table only on holidays.

Look at the exterior of the hut:

flic.kr/p/2nUBbZa

Це тридільна споруда (хата, сіни, хата). Стіни рублені з дубових колод, що на кутах «покладені з остатком», тобто мають випуски. Зруб тинькований глиною, побілений. Дах чотирисхилий, із високим гребенем, був укритий соломою, але тепер перекритий очеретом. Вікна обведені червоною глиною. В оздобленні хати використано настінний розпис, виконаний жительками села Луги Ольгою Жовтяк та Анастасією Назаревич.

Інтер’єр житла традиційний для другої половини ХІХ століття. Уздовж стін стоять широкі дубові лави, а на покуті – стіл, застелений скатертиною. На стіні, що навпроти печі, розташований мисник із полицею над вхідними дверима, де господиня тримала посуд. Поряд стоять кілька стільчиків, на які сідали обідати біля лави, оскільки за столом їли тільки у свята.

I can now finally reveal the competing images from the 2021 Sandwich Fair Competition.

These images continue the series from the Sandwich Fair, the biggest and the last county fair in the state of Illinois. Known simply as "The Fair" by locals, it was started in 1888 and is the oldest continually-operated county fair in Illinois as well.

Held the week after Labor Day, the Sandwich Fair can draw tens of thousands of visitors per day and is a photographer's delight.

It is the reason why my photography club, the Sandwich Photographic Society exists. Formed in 1986 to document every aspect of the 100th Sandwich Fair in 1987, SPS is now a Chicago Area Camera Club Association certified club.

SPS sponsors a "Sandwich Fair Challenge" every year a themed photographic competition open to all that consists of 10-15 categories with the only criteria being that all images need to be taken at the current year's Fair. Many of the images featured in this series were taken to fit these categories.

This image is inside the back door of the very old barn adjacent to the horse show arena. Inside this back storeroom are relics to Fairs long past. The sign probably dates to at least the 1970s, as many of the livestock buildings are not featured on the map.

2021 Category: Buildings

For more information on the Sandwich Fair, visit their website at www.sandwichfair.com/.

Step back to the turn of the 20th Century with a visit to Brown Canyon Ranch. First permanently occupied around 1800, the ranch was acquired by the U.S. Forest Service as part of a 1998 land swap to become part of the Coronado National Forest.

Tour the adobe ranch house, storeroom, and corrals, where the old windmill still pumps water, and the tree-surrounded pond provides a cool view and home to wildlife. Trails lead from the ranch to Brown Canyon and connect with other trails throughout the National Forest.

Українська хата мазанка під стріхою - традиційне житло українців на Поділлі.

На Поділлі хати у селі завжди виглядали гарно. Завжди побілені, іноді розписані в квітах та в пташках. В конструкції будівель цих районів у другій половині 19 століття переважав каркас з заповненням його деревом та глино-соломою з наступною обмазкою та побілкою. Особливістю подільської народної архітектури є широке застосування в декорі поліхромних розписів, підводок, кольорового пофарбування стін як житла, так і господарських будівель. Тридільна споруда (хата-сіни-хата). Поруч з хатою знаходилась клуня в якій молотили хліб.

Хата 1907 року села Яснозір`я-2 Черкаського району Черкаської області.

Садиба заможного селянина – це приклад «відкритого двору», де чиста частина розташована на першому плані при вході: хата, комора, криниця та погріб. Центральне місце на садибі відводилося хаті, за планом вона тридільна: хата, сіни, хата-світлиця, рублена із соснових пиляних брусів, з короткими випусками вінців. У великих просторих хатах на дві половини виділено одне чисте приміщення – світлиця, прибрана по-святковому: мальовані ікони, народна картинка в купованих червоних «кролівецьких» рушниках перед образами – святкові обрядові прикраси. Біля полу на лаві стоїть маленька скринька, в якій зберігалося намисто, стрічки, дукачі, гроші, документи.

У лівій хаті – щоденний побут селянської родини, де готувалася їжа, бавили дітей, ткали, пряли. У сінях великий спільний димохід для печей. На долівці стоїть ножна ступа, діжка-шаплик для купання, струг для вичинення шкіри.

Заможність господаря простежується і на подвір’ї. Господарські приміщення великі, відрізняються різноманітністю та гарним будівельним матеріалами, з яких вони зроблені.

This farmstead of a prosperous farmer exemplifies a concept of an “open yard”. Its clean part is located at the fore, near the entrance: a house, a storeroom, a wall and a vault. The farmstead’s central place is occupied by the three-room house, consisting of a house, a mudroom, a solar and made of pine-tree saw beams with short open tips. One clean room – a solar – was separated in big double-halved houses. This is a lovely decorated room with painted icons and a national picture, framed by purchased “krolivetsky” embroidered towels and sacral festive items in front of them. A small box on a bench next to the pil (rest space) was made for keeping bead necklaces, strips, precious items, money, and documents.

An ordinary life of a farmer’s family is represented by the left-side house. Here they cooked, nursed babies, wove, spun yarn. A large chimney, common for the both stoves was placed in the mudroom. A mortar, a trough for bathing and a drawing-knife lay here on the floor.

Prosperity of the owner of the house is also evidenced by the yard. All service buildings here are quite big and notable for their difference and good building materials.

It's always a wonderful surprise on Inventory day to find the storeroom being run by kittens!

Location: Naturally Naughty

Naturally Naughty Flickr

The yards and original stables were built in 1849 for up to 100 horses, using slag blocks from the smelting works. The complex contained a storeroom, to house smelting stores, and a blacksmith's shop. In c1853, to augment the carting services of the bullock teams, the smelting company imported mules and their drivers from Chile. The smeltsyard became the main service centre for these mule teams and the wagons they Former Smeltsyard Store, 2005 hauled, and soon contained all necessary equipment for maintaining the equipment and shoeing the animals. The yards also maintained stables for a number of horses.

After the railway reached Burra in 1870, the mule and bullock teams were no longer necessary for transportation of the ore, and the smeltsyard's function declined. In 1877 Burra's first Agricultural and Horticultural Show was held in the yard and stables, and continued on this site until 1885.

The house comprises of three rooms: a home – a mudroom – a home. The walls are framework-based; the four-slope roof is covered with straw, with brushes on its edges and high coping.

Interior of the house is rather traditional. A stove is placed in one of the houses, while the second is “clean” one. The simple benches, cupboards, table, trunk, “dreamer”, perches therein possess their traditional places.

Next to the bench, a potter’s lathe is fixed, for housemaster to make his pieces of pottery. Above the “dreamed” pil, there are shelves (tramky) to dry the pieces before baking.

One room was for the potter’s work, another was a solar. The room is decorated with different fancy bowls, jars, pots, “twins”.

This is a three-room log-house, typical of 19th Century Left-bank Kyivshchyna in, comprising of a house, a mudroom and a storeroom. Its walls are made of oak timbers. It the residing part walls are clayed and white-washed, on the contrary to the walls of the mudroom and storeroom. Close to the mudroom wall, there is a large stove with straight chimney, carrying out smoke to the mudroom through a round hole in the wall kagla and to a platted chimney clayed inside and outside.

The house has a massive longitudinal ceiling beam, large windows with six glasses. The mudroom is without ceiling, but with two doors. The floors are mostly clayed, covered by wooden boards in the storeroom.

On the left side, the Church of Archangel Michael is the oldest of the four churches located on the territory of the Pirogovo Museum.

The temple was transported to the museum from the village of Dorogynka.

Хата кінця 19 ст. з села Бзів Баришівського району Київської області.

Тридільне зрубне житло 19 ст. Лівобережної Київщини: хата + сіни+ комора. Стіни рублені з дубових брусів, у житловій частині мащені й білені, сіни й комора не мащені. При сінешній стіні – велика вариста піч, з прямостінним комином, з виводом диму через стіновий отвір-каглу у сіни, під виплетений бовдур-димар, мащений глиною зсередини й зовні.

У хаті поздовжній масивний сволок, великі вікна на шість шибок. Сіни без стелі, з двома дверима. Долівки глиняні, у коморі – дощата.

З лівої сторони Церква Архістратига Михаїла - найдавніша із чотирьох храмів, розташованих на території музею Пирогово.

Храм перевезено до музею із села Дорогинка

This house was built in Popivka village of Zinkivskyi district of Poltavska Region in the second half of 19th Century. This is unique farmer’s dwelling of Poltavshchyna’s second half of 19th Century, with its five rooms, carved konyky on tips of its logs, “washed” linden walls.

This house was the property of Skorupa M.M., who inherited it from her mother. Since first building, the house has never been reconstructed or redesigned, except for the stove (inside the house).

A house from Popivka village of the second half of 19th Century represents a late, well-developed type of a house “in two parts”. There are five rooms therein: a solar, a room, a home, a storeroom and a mudroom. The mudroom has two walk-through doors – a direct path from the main façade of the garden.

This is a log-house made of linden. The walls outside are clayed on processed wood and whitewashed. Inside walls of all the premises have their structure open and “washed”. They washed the walls with water-alkaline solution (thick layer of stove ashes had to be filtered with warm water).

The house is supported by oak-tree piles.

The top longitudinal logs of the house are opened on sides with tips konyky, decorated with traditional carving. These konyky are constructively interconnected with transverse linden lumbers, which support rafters.

Logs of the house, pairs are rafters are fixed with oak-tree nails tyblia.

The house is covered with sheaves of rye straw on pairs. The pairs and rafters are made of linden; the lower logs of the houses are made of oak tree.

Perimeter walk of the house is high, outlined brightly. Small windows have one-leaf shutters in house, in solar they are outlined with red clay.

Floor of the house is made of well-packed clay; the storeroom’s floor is made of oak boards on lumbers. The ceiling is made of round sticks, laid on beams, clayed from the both sides.

The chimney is twiggen longitudinally and clayed from inside and outside.

In front of the entrance, there is an awning on two columns.

This is a linden “wooden” house. Its plan is the one of a well-developed “two halves” dwelling. Having divided the solar, the owner received one more space – a “room”. The log walls outside are clayed and whitewashed. Internal walls in all the premises are “washed”. The lower logs of walls are made of oak. The roof is covered with sheaves of straw.

Area - 69.49 square meters (11.96 х 5.81)

Хата з с.Попівка, Зіньківського р-ну, Полтавської обл.

Хату було побудовано в с. Попівка Зіньківського р-ну Полтавської області у другій половині ХІХ ст. Унікальне селянське житло Полтавщини другої половини ХІХ століття, п’ятидільна, з різьбленими «кониками» на причілках, з «митими» липовими стінами.

Належало житло Скорупі М. М., яка одержала його у спадок від матері.

Від часу побудови хата не зазнала серйозних конструктивно – планувальних переробок, за винятком печі (у хаті).

Хата з села Попівка другої половини ХІХ ст. – пізній місцевий розвинений тип хати - «хата на дві половини». В ній п’ять приміщень: світлиця, кімната, хатина, комора, сіни. Сіни мають двоє наскрізних дверей – безпосередній прохід з боку головного фасаду в сад (чи город).

Хата рублена. Вінці зрубу з липи. Зруб ззовні обмащений по клинцьованій деревині, побілений. Всередині стіни всіх приміщень мають відкритий зруб і «миті». Мили стіни водним розчином лугу (проціджували теплою водою шар пічної золи).

Хата поставлена на дубові стояни.

Верхні подовжні вінці зрубу виходять на причілки «кониками», які оздоблені самобутнім різьбленням. «Коники» конструктивно зв’язані між собою поперечними липовими брусками, на них покладено причілкові крокви.

Вінці зрубу, лати і крокви між собою кріпляться дубовими тиблями.

Хата вшита парками з житньої соломи по латах. Крокви і лати з липи. Нижні вінця зрубу хати – дубові.

Призьба хати висока з яскравою підводкою. Малі вікна мають одностулкові віконниці з боку хатини, а з боку світлиці обведені червоною глиною.

Долівка в хаті глиняна, трамбована і мазана; в коморі підлога дощата по лагах, дубова. Стеля із круглого хворосту, покладеного на слижні, знизу і зверху мазана глиною.

Бовдур плетений подовжньо лозою і обмазаний глиною з внутрішньої та зовнішньої сторін.

Перед входом до хати – піддашок на двох стовпчиках.

Хата липова, «мита». За своїм плануванням – це розвинений тип житла на дві половини. Переділивши світлицю, господар отримав ще одне приміщення – «кімнату». Зруб ззовні обмащений глиною і побілений. Всередині стіни всіх приміщень «миті». Нижні вінця зрубу – дубові. Покрівля солом′яна, парками.

Площа - 69.49 м2 (11.96 х 5.81)

National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine - Pyrogiv. Kyiv.

Бойківська хата — різновид українського національного житла зрубної конструкції, поширений на Бойківщині.

Дах будівлі, як правило, був утричі вищий від зрубу. Таку висоту досягали завдяки конструкції крокв, а також острішками, що продовжували стріху. Здебільшого дахи покривали соломою, рідше зустрічаються споруди з дерев'яним покриттям. Покриття соломою передбачало формування двох типів даху: ступінчастий (сходинками) та гладкий (рівний)

The framework two-level windmill has six winds and two-level awning. It was mounted on a low timber basement stilets and covered with planks outside. Its awning’s molding is decorated with ornamental cutouts. Its kile-shaped two-sloped roof is covered with tin. A storeroom for grain and flour is placed on the first floor, grindstones – on the second one.

Вітряк із с. Лютенські Будища Зіньківського району Полтавської області (початок ХХ ст.)

Стовповий, двоповерховий, каркасний, шестикрилий, з двоповерховим піддашком. Зведений на низькому зрубному «стільці» (основі). Корпус шальований. Карниз піддашка прикрашено фігурними вирізами. Дах двосхилий, кілеподібний, критий бляхою. На першому поверсі – комора для зберігання зерна та борошна, на другому – жорна.

На протяжении долгого времени ветряные мельницы, наряду с водяными мельницами, были единственными машинами, которые использовало человечество. В подавляющем большинстве случаев для дробления зёрна и получения муки.

До конца XIX века ветряные мельницы были в огромном количестве распространены по всей Европе — там, где ветер был достаточно силён. В основном они строились в ветреных северных областях Европы, в значительной части Франции (где имелось около 8700 ветряных мельниц в 1847 году), Нидерландах (от 6 до 8 тыс. мельниц в 1750 году), Великобритании, Германии (18242 мельницы в 1895 году), Польше, Прибалтике, во многих регионах России, Скандинавии, странах Южной Европы.

Судьба ветряных мельниц в Украине очень печальна, и она отчетливо разделяет судьбу украинского крестьянства. Когда началось раскулачивание, то почти 90 процентов мельников как водяных, так и ветряных мельниц перестали заниматься своим нередко семейным делом. Мельницы пришли в упадок, а во время Второй Мировой войны были уничтожены, как вероятные ориентиры для корректировки арт. огня.

🇫🇷 Uchisar est connu comme le centre de la Cappadoce. Ce village est situé à 7 km de Nevşehir. Le château d’Uchisar le point culminant de la région de la Cappadoce, avec 179 mètres de haut. offre une vue panoramique époustouflante sur les paysages lunaires de la région. Taillé dans un piton rocheux, ce château troglodytique a servi de point de surveillance stratégique au fil des siècles. Ses multiples niveaux, reliés par des tunnels et des escaliers, abritaient autrefois des habitations et des lieux de stockage.

🇬🇧 Uchisar is known as the centre of Cappadocia. This village is located 7 km from Nevşehir. Uchisar Castle, the highest point in the Cappadocia region at 179 metres, offers a breathtaking panoramic view of the lunar landscapes of the region. Carved into a rocky outcrop, this troglodytic castle has served as a strategic observation point over the centuries. Its various levels, connected by tunnels and staircases, once housed dwellings and storerooms.

🇩🇪 Uchisar ist als Zentrum Kappadokiens bekannt. Das Dorf ist 7 km von Nevşehir entfernt. Die Burg von Uchisar ist mit 179 m der höchste Punkt Kappadokiens und bietet einen atemberaubenden Panoramablick über die Mondlandschaft der Region. Die in einen Felsvorsprung gehauene Höhlenburg diente über Jahrhunderte hinweg als strategischer Überwachungspunkt. Auf mehreren Ebenen, die durch Gänge und Treppen miteinander verbunden sind, befanden sich früher Wohn- und Lagerräume.

🇪🇸 Uchisar es conocida como el centro de Capadocia. Este pueblo se encuentra a 7 km de Nevşehir. El castillo de Uchisar, el punto más alto de la región, se eleva 179 metros sobre el nivel del suelo y ofrece una vista panorámica impresionante de los paisajes lunares de la región. Esculpido en un afloramiento rocoso, este castillo troglodita ha servido de punto estratégico de vigilancia desde tiempos ancestrales. Sus múltiples niveles, comunicados por túneles y escaleras, albergaban en su día viviendas y almacenes.

🇮🇹 Uchisar è conosciuto come il centro della Cappadocia. Il villaggio si trova a 7 km da Nevşehir. Il Castello di Uchisar, situato nel punto più alto della regione della Cappadocia, con i suoi 179 metri di altezza, offre una vista mozzafiato sui paesaggi lunari della zona. Questo castello trogloditico, scavato in un affioramento roccioso, ha svolto nel corso dei secoli la funzione di punto di sorveglianza strategico. I suoi molteplici livelli, collegati da gallerie e scale, ospitavano un tempo abitazioni e magazzini.

Built in the early 16th century as both as a high status house and storeroom of the highest quality.

This wing was the merchants store, the house itself faced onto Bridge Street.

The rather ungainly rooftop addition was added in the 18th century as a grain and sack hoist for barley when the building was adapted for malting.

The Ark of Bukhara is a massive fortress located in the city of Bukhara, Uzbekistan that was initially built and occupied around the 5th century AD. In addition to being a military structure, the Ark encompassed what was essentially a town that, during much of the fortress' history, was inhabited by the various royal courts that held sway over the region surrounding Bukhara. The Ark was used as a fortress until it fell to Russia in 1920. Currently, the Ark is a tourist attraction and houses museums covering its history.

The Ark is a large earthen fortification located in the northwestern part of contemporary Bukhara. In layout it resembles a modified rectangle, a little elongated from the west to the east. The perimeter of the external walls is 789.6 metres (2,591 ft), the area enclosed being 3.96 hectares (9.8 acres). The height of the walls varies from 16 to 20 metres (52 to 66 ft).

The ceremonial entrance into the citadel is architecturally framed by two 18th Century towers. The upper parts of the towers are connected by a gallery, rooms, and terraces. A gradually rising ramp leads through a winch-raised portal and a covered long corridor to the mosque of Dzhuma. The covered corridor offers access to storerooms and prison cells. In the center of the Ark is located a large complex of buildings, one of the best preserved being the mosque of Ul'dukhtaron, which is connected to legends of forty girls tortured and cast into a well.

Комора із села Княже Снятинського району Івано-Франківської області.

Комору збудовано у 1880-х роках майстром Василем Винничуком, який будував споруди у багатьох селах на Снятищині. Останніми власниками комори були родина Пилипчуків.

Класична комора для Покутті: дерев’яна, зрубна, з галереєю, стріха солом’яна. Збудована із смереки. На одній із стін є отвір для вентиляції. Площа споруди - 20,5 кв.м.

The storeroom was built in 1880th by a master Vasyl Vinnychuk, who constructed buildings in many villages of Sniatyn area. Its last owner was Pylypchuk family.

It is a typical storeroom of Pokuttia: wooden, log-type, with a gallery and covered by straw. Make of smereka. One wall has a hole for ventilation. Total area – 20/5 square meters.

Step back to the turn of the 20th Century with a visit to Brown Canyon Ranch. First permanently occupied around 1800, the ranch was acquired by the U.S. Forest Service as part of a 1998 land swap to become part of the Coronado National Forest.

Tour the adobe ranch house, storeroom, and corrals, where the old windmill still pumps water, and the tree-surrounded pond provides a cool view and home to wildlife. Trails lead from the ranch to Brown Canyon and connect with other trails throughout the National Forest.

Luxemburgo - Clervaux - Castillo

***

ENGLISH:

The castle stands at a height of 365 metres on a rocky spur above the town, surrounded on three sides by a loop in the River Clerve.

The oldest parts of the castle from the 12th century were built by Gerard, Count of Sponheim, a brother of the Count of Vianden. The large palace and the rounded towers are probably from around 1400 when the prosperous Lords of Brandenbourg lived there. In 1634, Claude of Lannoy built the reception halls, including the large Knights' Hall in the Spanish style of Flanders. In 1660, stables, storerooms and administrative buildings were added. Finally, in the 18th century, new stables were built.

Over the years, like other castles in Luxembourg, Clervaux fell into disrepair although it was partly restored and used as a hotel before it was finally destroyed in the Second World War during the Battle of Clervaux (December 16 to 18, 1944), part of the Battle of the Bulge.

After being fully restored after the war, the castle is now used partly as a museum and partly for housing the local administration.

The south wing houses an exhibition of models of Luxembourg's castles; the old kitchen in the Brandenbourg House[clarification needed]. It is a museum devoted to the Battle of the Ardennes.

***

ESPAÑOL:

El sector de más antigüedad de esta fortaleza se construyó en el siglo XII y aunque el castillo fue totalmente destruido en la llamada “ofensiva de las Ardenas” ocurrida en diciembre de 1944, en la actualidad se encuentra completamente restaurado y contiene varias exposiciones de fotos.

Church of the Saints of Moscow.

On the territory of the Church of St. Job on the Mozhaiskoye highway.

Taking out my past cameras from my storerooms...

Moscow, Russia.

(The plots and location may be the same..., but the cameras and lenses are different...)

Viewed from Convent Walk, Christchurch, Dorset UK.

Next to the mill stream is a domestic Norman dwelling, known as the Constable's House, which was built within the original castle bailey in 1160. Much of the stonework survives, including a rare example of a Norman chimney (one of only five in the country). The stone used for construction was Purbeck marble. The ground floor which has four slit windows was used as a storeroom. The upper floor, accessed by steps outside and an internal staircase, contained the main hall. It is 67 by 23 feet (20 by 7 m) in size. As well as the chimney, another notable feature is the garderobe tower, which extends over the mill stream added in the early 13th century to provide sanitary arrangements.

Text courtesy of Wikipedia.

Хата із села Мала Каратуль

Переяслав‑Хмельницького району Київської області

Будівля є традиційним типом житла ХVІІІ століття, що має розвинене планування – на дві хати через сіни. Стіни рублені з тесаних соснових плах, шпаровані, мащені й білені. Навколо нижніх вінців кругом хати – висока глинобитна призьба із червоною підводкою. Дах чотирисхилий, на кроквах, критий сніпками житньої соломи. Має два високі верхи‑комини.

В інтер’єрі хати представлено багато рушників, густо затканих червоними орнаментами. Вішали рушники над іконами, вікнами, дзеркалом, на кілочках по стінах. На Переяславщині було розвинене килимарство, тому на столах застеляли килими. Також тут знаходяться музичні інструменти – скрипка та гармонь. На горищі експонуються знаряддя для ткацтва.

Біля хати знаходяться вулики‑дуплянки, надвірна комора, хлів (повітка), саж.

Anjony Castle stands out in the summer sky - Cantal - Auvergne - France - Europe

------

Prosper Mérimée, inspecteur général des Monuments Historiques

Dans ses Notes d'un voyage en Auvergne (Calmann-Levy, 1838), Prosper Mérimée, alors en déplacement dans le cadre de ses fonctions d'inspecteur général des Monuments historiques, décrivait ainsi le château d'Anjony :

"Sur la Montagne de Tournemire, il existait autrefois, dit-on, cinq châteaux possédés par cinq seigneurs différents, et ces châteaux sont autant, sinon plus rapprochés que ceux de Chauvigny. Celui d'Anjony seul reste debout ... Il est situé sur une hauteur abrupte détachée de la chaîne du Cantal, sur une espèce de cap escarpé, séparant deux vallées profondes. On y monte par une pente fort raide qui serpente longtemps au milieu des rochers. Au sommet de la montagne est un plateau de forme triangulaire, et c'est à la pointe du triangle que s'élève le château d'Anjony. Son plan très régulier représente un petit carré flanqué à chaque angle d'une grosse tour ronde. Ses courtines sont très étroites et, de même que les tours couronnées de machicoulis... Deux grandes salles , l'une au dessus de l'autre, occupent le carré compris entre les courtines; dans trois tours il y a des chambres en communication avec ces grandes salles, la quatrième tour sert de cage à un escalier. Au rez-de-chaussée, dans l'intérieur d'une tour, est une petite chapelle, dont toutes les parois sont couvertes de fresques reprèsentant les différentes scènes de la Passion ... Tout l'édifice est fondé sur des caves profondes, qui s'étendent même sous un préau devant la porte d'entrée. Ces souterrains immenses servaient, je le suppose, de magasin à la garnison du château. Autant que j'ai pu en juger par le système général de la construction, par quelques ornements des voûtes, par l'appareil et le cournnement des murs, le château d'Anjony doit remonter au moins au XIVe siècle."

Une vendetta entre deux familles

Petit historique paru dans la Revue Massif Central :

"Guère plus qu'un donjon jeté comme un trait fin sur le ciel du Cantal, flanqué de quatre tours de gué, Anjony est un joyau, sans doute la plus remarquable des forteresses d'Auvergne, par la grandeur de son cadre, par la pureté de son architecture, par la richesse de son ornementation. Construit au XV° siècle, sur ordre royal par Loynot d'Anjony - un compagnon de Jeanne d'Arc, à dessein de protéger la vallée de la Doire, Anjony se pose dès cette époque en rival de Tournemire. Une sanglante vendetta va opposer les deux familles deux siècles durant, jusqu'à l'anéantissement des Tournemire dont le château sera finalement rayé de la carte. A l'inverse, le Donjon des Anjony prospère, s'enrichit d'une chapelle castrale aux fresques sublimes- La passion du christ en multiples tableaux magistraux- d'une salle des Preux aux murs peints de portraits en pied de Michel d'Anjony et de sa femme, germaine de Foix. Loyaux serviteurs du roi les Anjony - à l'origine une famille de pelletiers d'Aurillac se distinguent dans la carrière militaire. Ainsi l'increvable Claude qui sillonne les champs de bataille durant soixante deux ans, et qui adjoint au donjon une aile basse plus confortable. A l'âge de 89 ans, le valeureux guerrier, resté célibataire tente sans grand enthousiasme de prendre femme avant de léguer titre et château à son cousin Robert de Léoting en 1743. Depuis cette date les d'Anjony n'ont jamais déserté le donjon, cette fidélité étant le plus sûr garant de sa pérennité. Intact, solide, altier, le château semble défier le temps, comme une leçon d'histoire vivante."

Source Passion Cantal

----------------

Prosper Mérimée, Inspector General of Historic Monuments

In his Notes d'un voyage en Auvergne (Calmann-Levy, 1838), Prosper Mérimée, then traveling as part of his duties as Inspector General of Historic Monuments, described the Château d'Anjony as follows:

"On the Montagne de Tournemire, there were once, it is said, five castles owned by five different lords, and these castles are as close, if not closer, than those of Chauvigny. Only that of Anjony remains standing ... It is located on a steep height detached from the Cantal mountain range, on a kind of steep cape, separating two deep valleys. It is climbed by a very steep slope that winds for a long time among the rocks. At the top of the mountain is a triangular-shaped plateau, and it is at the tip of the triangle that the Château d'Anjony stands. Its very regular plan represents a small square flanked at each corner of a large round tower. Its curtains are very narrow and, like the towers crowned with machicolations... Two large rooms, one above the other, occupy the square between the curtains; in three towers there are rooms communicating with these large rooms, the fourth tower serves as a cage for a staircase. On the ground floor, inside a tower, is a small chapel, all the walls of which are covered with frescoes representing the different scenes of the Passion... The whole building is founded on deep cellars, which even extend under a covered courtyard in front of the entrance door. These immense underground passages served, I suppose, as a storeroom for the garrison of the castle. As far as I could judge by the general system of construction, by some ornaments of the vaults, by the apparatus and the crowning of the walls, the castle of Anjony must date back to at least the 14th century."

A vendetta between two families

A brief history published in the Revue Massif Central:

"Little more than a dungeon thrown like a fine line on the sky of Cantal, flanked by four watchtowers, Anjony is a jewel, undoubtedly the most remarkable of the fortresses of Auvergne, by the grandeur of its setting, by the purity of its architecture, by the richness of its ornamentation. Built in the 15th century, on royal orders by Loynot d'Anjony - a companion of Joan of Arc, with the intention of protecting the Dora Valley, Anjony posed itself from that time as a rival of Tournemire. A bloody vendetta would oppose the two families for two centuries, until the annihilation of the Tournemire whose castle would finally be wiped off the map. Conversely, the Anjony Donjon prospered, enriched itself with a castle chapel with sublime frescoes - The Passion of Christ in multiple masterful paintings - of a Salle des Preux with walls painted with full-length portraits of Michel d'Anjony and his wife, Germaine de Foix. Loyal servants of the king, the Anjonys - originally a family of furriers from Aurillac - distinguished themselves in their military careers. Thus the indefatigable Claude who crisscrossed the battlefields for sixty-two years, and who added a more comfortable low wing to the keep. At the age of 89, the valiant warrior, who remained single, tried without much enthusiasm to take a wife before bequeathing the title and castle to his cousin Robert de Léoting in 1743. Since that date, the d'Anjonys have never deserted the keep, this loyalty being the surest guarantee of its longevity. Intact, solid, haughty, the castle seems to defy time, like a living history lesson."

Source Passion Cantal

Autumn has come...

Taking out my past cameras from my storerooms...

Moscow, Russia.

Monitor Valley, Nye County, Nevada, USA

The building is now a storeroom for boxes of drill cores - faintly seen on the shelves.

Cells of cathedral elders

A unique example of a monastery dwelling of the 16th–18th centuries. Elders lived here for several centuries (a clergyman, an economist, a preacher, etc. - members of the Spiritual Council of the Kyiv-Pechersk Lavra - an advisory body that decided the issues of the inner life of the monastery). In 1584, the Lviv merchant Martyn Gruneveg made the first graphic depiction of monastic cells on this site. In 1720–1721, a brick building was built in the Baroque style with the addition of the remains of brick cells of the 16th–17th centuries, which survived the fire of 1718.

The length of the building is 140 m, the width is 6 m. It consisted of 11 separate cells, the layout of which comes from traditional Ukrainian housing such as "house and hay" and "house of two halves". Together with the outbuildings and cells located at the back of the building, which served as utility rooms and housing for novices, the building forms a courtyard space where there used to be so-called "cathedral backyards" - small gardens, storerooms, cellars, etc.

Келії соборних старців

Унікальний зразок монастирського житла XVI–XVIII ст. Тут протягом кількох століть мешкали старці (духівник, економ, проповідник та ін. – члени Духовного собору Києво-Печерської лаври – дорадчого органу, який вирішував питання внутрішнього життя монастиря). Перше графічне зображення чернечих келій на цьому місці зробив у 1584 р. львівський купець Мартин Груневег. У 1720–1721 рр. збудовано цегляний корпус у стилі бароко з приєднанням залишків мурованих келій XVI–XVII ст., що вцілили після пожежі 1718 р.

Довжина корпусу – 140 м, ширина – 6 м. Він складався з 11-ти окремих келій, планування яких походить від традиційного українського житла на кшталт «хата і сіни» й «хата на дві половини». Разом з прибудовами і келіями, розміщеними з тилу корпусу, що слугували господарськими приміщеннями та житлом послушників, корпус утворює дворовий простір, де раніше були так звані “засоборні задвірки” – невеликі сади, комори, льохи тощо.

По сторонах головної вулиці Верхньої Лаври, між Святою брамою та Соборною площею простяглися 2 барочні корпуси, відомих як «Келії соборних старців». Обидві будівлі зведені у 1720-х роках. на місці дерев'яних келій (ліпні дати нагадують про наступні ремонти: "1777" - на східному фронтоні північного корпусу; "1783" - на західному фронтоні південного корпусу). Назва корпусів обумовлена ​​тим, що на початку ХХ століття у них мешкали деякі із соборних старців – членів Духовного Собору (органу управління Лаврою). У 2011 р. у південному корпусі відкрито Музей історії Києво-Печерської Лаври.

Varmahlíð - Glaumbær Museum 20200803

Varmahlíð - Glaumbær Museum 20200803

The buildings of the farm date from slightly different periods in the 18th- & 19th-centuries. This style of turf construction was universal in rural areas of Iceland until about 1900 when it was gradually replaced mainly by reinforced concrete, which is typical in most contemporary Icelandic construction today. Extensive turf construction evolved in Iceland owing to the acute shortage of large trees.

Hence the buildings at Glaumbær are comprised of thin shells of wood separated from one another and insulated by thick walls of turf, and roofed with a thick layer of the same material. Icelandic grass grows very thickly, consequently, the turf is a strong and enduring combination of roots and soil. A turf building, in districts of moderate rainfall, can last up to a century. The roof must be sloped at the correct angle; if it is too flat, water leaks through and if it is too steep, the turf cracks during spells of dry weather or drains too quickly so the grass does not grow, both resulting in a roof that leaks. The old Icelandic farm was a complex of small separate buildings. The most frequently used were united by a central passageway, while tool & storerooms could only be reached from the outside.

Source : www.glaumbaer.is/is/information/glaumbaer-farm/glaumbaer-...

…Miss Price wants to give you a bit of extra-curricular tuition!

Another winning bodysuit from The Forge in today’s post, this time one from Kustom9 named (presumably!) after the strangely mad English fashion blogger Zoella.

Credits

The house comprises of three rooms: a home – a mudroom – a home. The walls are framework-based; the four-slope roof is covered with straw, with brushes on its edges and high coping.

Interior of the house is rather traditional. A stove is placed in one of the houses, while the second is “clean” one. The simple benches, cupboards, table, trunk, “dreamer”, perches therein possess their traditional places.

Next to the bench, a potter’s lathe is fixed, for housemaster to make his pieces of pottery. Above the “dreamed” pil, there are shelves (tramky) to dry the pieces before baking.

One room was for the potter’s work, another was a solar. The room is decorated with different fancy bowls, jars, pots, “twins”.

Хата із с.Крищенці Тульчинського району Вінницької області (кінець ХІХ ст.)

flic.kr/p/2ocMFNu

Будівля трикамерна: хата, сіни, хата. Стіни каркасні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. На рогах "китиці", гребінь високий.

Інтер’єр традиційний. В одній хаті знаходиться піч, друга – «чиста». Прості лави, мисники, стіл, скриня, «постіль», жердки розміщені на усталених місцях.

Біля лави закріплений гончарний круг, на якому гончар формував глиняний посуд. Над «постіллю» (полом) розміщені «трамки» (полиці), де сушилися вироби перед випалом у горні.

В одному приміщені працював гончар, друга – світлиця. Вишукані миски, баньки, макітри, глечики, «близнята», виставлені в інтер’єрі хати.

Sorry my friends, I have a little time to dedicate myself to Flickr. I wish everyone all the best and good light.

Do not use this image on any media, without my permission!

It relates to 18th Century. As of the time of transfer to the museum, the house was the oldest in the village and belonged to Oros family. The house has two premises: house and mudroom. It is one of the most ancient types of house planning in Zakarpattia. Walls of the house are constructed with wide oak cut blocks. Its high four-sloping roof is covered with straw.

This house is the oldest Zakarpattia house in our museum. It displays specific features of national building in valley of Tereblia-river and the middle reaches of Tysa River. The house’s area is 35.4 square meters.

Look at the exterior of the hut:

flic.kr/p/2kDTGCM

Характерною ознакою житла лемків (етнографічної групи українського народу), як і бойків, були білий та синій кольори.

Хата із с. Теребля, Тячівського району Закарпатської області

Датується XVIII ст. На час перенесення до музею хата була найстарішою в селі і належала родині Оросів. Хата дводільна: хата, сіни – є одним із давніх варіантів планування житла на Закарпатті. Стіни хати складені з широких дубових колених брусів. Високий чотирисхилий дах вкритий соломою.

Це найстаріша хата Закарпаття в експозиції нашого музею. Вона розкриває особливості народного будівництва у долині ріки Теребля та середньої течії річки Тиси. Площа хати — 35, 4 кв.м.

Орос Ярослав (родина з Тячівського району) - журналіст, відомий у літературі як ідеолог українського арійства:

“Ментально і культурно українці належать до західної цивілізації. Сучасний конфлікт із Росією — насправді цивілізаційний конфлікт. Війна на Донбасі — це війна між західною цивілізацією та азійською, виразником якої є сучасна Росія. Захоплюючись мужністю у відстоюванні європейських цінностей під час Революції гідності, сучасний французький філософ Бернар-Анрі Леві сказав: «Я французький громадянин, я — європейський федераліст, але сьогодні на Майдані, який нагадав Європі про її першочергові покликання, я також українець».

Фактично Леві у такий спосіб потрактував ідею Освальда Шпенґлера про старіння європейської культури («Присмерк Європи»). Україна, Литва, Польща — надія старої Європи, її свіжа енергія. У питанні європейських цінностей і свободи ми готові воювати і покласти за це життя, а Західна Європа до цього вже не готова.

Вона занадто розбещена комфортом і достатком. Ідея арійства допоможе нам бути сильнішими, сміливішими, енергійнішими — компенсувати покірність, століттями нав’язувану російським православ’ям. Арійство не заперечує християнську любов чи мораль, а повертає до першо¬джерел. Сучасне українське суспільство хоче бути цивілізованим, культурно й економічно конкурентним. І арійство — та духовна сила, що допоможе нам такими стати.”

/Урядовий кур’єр, 9 листопада 2024./

The fall grasses have seeds hanging for the birds this winter if the wind shakes them loose the mice will glean the field.

Хата із села Старокозаче

Білгород‑Дністровського району Одеської області

Споруда представляє житло середини XIX століття, збудоване із саману на глиняному розчині. Дах чотирисхилий, критий очеретом. Житлові приміщення розташовані по обидва боки від сіней. Одна кімната – житлова, що виконувала також функції кухні, а друга – використовувалася як літнє або святкове приміщення. Хата виходила чільною стіною на вулицю. Цей тип хати характерний для козаків Дунайського козацького війська 1828–1868 років.

Внутрішнє обладнання хати традиційне. Піч знаходиться в кутку біля входу, по діагоналі від неї – покуть. Уздовж стін влаштовано нерухомі лави. Стіл, що стоїть на покуті, застелений домотканою скатеркою.

Особливістю інтер’єру хати є оздоблення її тканими рушниками, килимками та традиційним рослинним розписом на канапках, стінках ліжок та печі. Основний орнаментальний мотив – це гілочка з квітами та листям, інколи в оточенні двох пташок, або така ж гілочка у вазоні. Це дерево життя, що символічно поєднувало людину і Всесвіт, захищало родину від злих сил.

Виноробний промисел характерний для Півдня України, тому в сінях стоїть дубовий прес для обробки винограду, датований серединою ХІХ століття.

Luxemburgo - Clervaux - Castillo

***

www.visitluxembourg.com/en/place/castle/clervaux-castle

***

Clervaux Castle in the town of Clervaux in Northern Luxembourg dates back to the 12th century. Destroyed by the fire in the Second World War during the Battle of the Bulge, the castle has now been fully rebuilt. It houses the commune's administrative offices as well as a museum containing an exhibition of Edward Steichen's photographs.

The castle stands at a height of 365 metres on a rocky spur above the town, surrounded on three sides by a loop in the River Clerve.

The oldest parts of the castle from the 12th century were built by Gerard, Count of Sponheim, a brother of the Count of Vianden. The large palace and the rounded towers are probably from around 1400 when the prosperous Lords of Brandenbourg lived there.

In 1634, Claude of Lannoy built the reception halls, including the large Knights' Hall in the Spanish style of Flanders. In 1660, stables, storerooms and administrative buildings were added. Finally, in the 18th century, new stables were built.

Over the years, like other castles in Luxembourg, Clervaux fell into disrepair although it was partly restored and used as a hotel before it was finally destroyed in the Second World War during the Battle of Clervaux (December 16 to 18, 1944), part of the Battle of the Bulge.

After being fully restored after the war, the castle is now used partly as a museum and partly for housing the local administration. The south wing houses an exhibition of models of Luxembourg's castles. There is a museum devoted to the Battle of the Ardennes. The upper floors house the permanent installation of the entire complement of 503 original and restored prints, the work of 273 photographers, from the exhibition The Family of Man, curated by Edward Steichen for The Museum of Modern Art in 1955. The remaining rooms are used for the services of the local administration.

The house comprises of three rooms: a home – a mudroom – a home. The walls are framework-based; the four-slope roof is covered with straw, with brushes on its edges and high coping.

Interior of the house is rather traditional. A stove is placed in one of the houses, while the second is “clean” one. The simple benches, cupboards, table, trunk, “dreamer”, perches therein possess their traditional places.

Next to the bench, a potter’s lathe is fixed, for housemaster to make his pieces of pottery. Above the “dreamed” pil, there are shelves (tramky) to dry the pieces before baking.

One room was for the potter’s work, another was a solar. The room is decorated with different fancy bowls, jars, pots, “twins”.

Хата із с.Крищенці Тульчинського району Вінницької області (кінець ХІХ ст.)

flic.kr/p/2ocMFNu

Будівля трикамерна: хата, сіни, хата. Стіни каркасні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. На рогах "китиці", гребінь високий.

Інтер’єр традиційний. В одній хаті знаходиться піч, друга – «чиста». Прості лави, мисники, стіл, скриня, «постіль», жердки розміщені на усталених місцях.

Біля лави закріплений гончарний круг, на якому гончар формував глиняний посуд. Над «постіллю» (полом) розміщені «трамки» (полиці), де сушилися вироби перед випалом у горні.

В одному приміщені працював гончар, друга – світлиця. Вишукані миски, баньки, макітри, глечики, «близнята», виставлені в інтер’єрі хати.

Twynham Place (entrance), Lymington, New Forest, Hampshire. This dilapidated and apparently abandoned structure, just off the High Street, is all the more curious because it does not appear to have any means of access. Possibly a storeroom once attached to a long-vanished property, I can find nothing about its history in this otherwise very well-documented town. Anyone?

POSTSCRIPT

Returning here again in 2024 for a closer inspection I could see that the two remaining walls contain a bricked-up doorway and several small windows, making it clear there was once a conventional house here enclosed by four walls. However, at some time its lower front and back walls were removed, bizarrely stranding the upper floor. If the intention was provide vehicular access to the properties beyond, why not remove the structure altogether? Subsequent work to strengthen the remaining walls has only confused the story. If someone, somewhere, can explain this curious structure, please let me know!

Cells of cathedral elders

A unique example of a monastery dwelling of the 16th–18th centuries. Elders lived here for several centuries (a clergyman, an economist, a preacher, etc. - members of the Spiritual Council of the Kyiv-Pechersk Lavra - an advisory body that decided the issues of the inner life of the monastery). In 1584, the Lviv merchant Martyn Gruneveg made the first graphic depiction of monastic cells on this site. In 1720–1721, a brick building was built in the Baroque style with the addition of the remains of brick cells of the 16th–17th centuries, which survived the fire of 1718.

The length of the building is 140 m, the width is 6 m. It consisted of 11 separate cells, the layout of which comes from traditional Ukrainian housing such as "house and hay" and "house of two halves". Together with the outbuildings and cells located at the back of the building, which served as utility rooms and housing for novices, the building forms a courtyard space where there used to be so-called "cathedral backyards" - small gardens, storerooms, cellars, etc.

Келії соборних старців

Унікальний зразок монастирського житла XVI–XVIII ст. Тут протягом кількох століть мешкали старці (духівник, економ, проповідник та ін. – члени Духовного собору Києво-Печерської лаври – дорадчого органу, який вирішував питання внутрішнього життя монастиря). Перше графічне зображення чернечих келій на цьому місці зробив у 1584 р. львівський купець Мартин Груневег. У 1720–1721 рр. збудовано цегляний корпус у стилі бароко з приєднанням залишків мурованих келій XVI–XVII ст., що вцілили після пожежі 1718 р.

Довжина корпусу – 140 м, ширина – 6 м. Він складався з 11-ти окремих келій, планування яких походить від традиційного українського житла на кшталт «хата і сіни» й «хата на дві половини». Разом з прибудовами і келіями, розміщеними з тилу корпусу, що слугували господарськими приміщеннями та житлом послушників, корпус утворює дворовий простір, де раніше були так звані “засоборні задвірки” – невеликі сади, комори, льохи тощо.

По сторонах головної вулиці Верхньої Лаври, між Святою брамою та Соборною площею простяглися 2 барочні корпуси, відомих як «Келії соборних старців». Обидві будівлі зведені у 1720-х роках. на місці дерев'яних келій (ліпні дати нагадують про наступні ремонти: "1777" - на східному фронтоні північного корпусу; "1783" - на західному фронтоні південного корпусу). Назва корпусів обумовлена ​​тим, що на початку ХХ століття у них мешкали деякі із соборних старців – членів Духовного Собору (органу управління Лаврою). У 2011 р. у південному корпусі відкрито Музей історії Києво-Печерської Лаври.

On the grounds of some tourist cottages in northern NH that have fallen into disrepair.

Хата із села Луги Чечельницького району (з 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Чечельницького району, село увійшло до складу Гайсинського району) Вінницької області.

Look at the exterior of the hut:

flic.kr/p/2nUBbZa

Ukrainians believed that the world is inhabited by good and evil spirits, invisible to the human eye. That is why they created special charms to protect the house, life and health from evil.

Traditional talismans for the house against all kinds of troubles were created spike by spike from dried flowers and dry grass: rye - for life, oats - for the family, flax - for beauty. Wildflowers - yarrow, immortelle, wormwood, St. John's wort, tansy and others. In ancient times, household charms were widespread.

The ring-shaped shape of the wreath symbolizes infinity and also has a sacred meaning. Wreaths are a talisman of the family, a sign of coziness, well-being and prosperity. Wreaths of dried flowers are knitted to decorate rooms. Our ancestors believed that this is how they protect themselves from evil spirits (damage, illness, caused by an evil eye - evil eye) and unclean spirits.

Українці вірили, що світ населений добрими і злими духами, невидимими для людського ока. Тому й створювали спеціальні обереги, щоб захищати хату, життя і здоров’я від зла.

Традиційні оберіги для хати від усяких бід створювали колосок до колоска з сухоцвітів та сухої трави: жито - для життя, овес - для роду, льон - для краси. Польові квіти - деревій, безсмертник, полин, миколайчики, пижма та інші. В давні часи хатні обереги були широко поширені.

Кільцеподібна форма вінка символізує про нескінченність, а також має сакральний сенс. Вінки це оберіг родини, знак затишку, добробуту та процвітання. Вінки із сухоцвітів в’яжуть для декорування приміщень. Наші предки вірили, що так вони захищаються від вроків (шкода, хво-роба, спричинені злим поглядом - лихе око) та нечистих духів.

Report and full photo gallery on my website:

www.obsidianurbexphotography.com/education/college-founde...

This College Founders Archive houses historically important administration archives of a wealthy French-American. There are countless ledgers and files.

La façade en miroir du dépôt, qui reflète la ville environnante, crée un extérieur spectaculaire, mais l'intérieur est tout aussi impressionnant. Boijmans a collaboré avec les artistes John Körmeling et Marieke van Diemen pour concevoir différents aspects de l'intérieur du dépôt.

L'artiste et architecte John Körmeling a conçu l'intérieur, notamment l'éclairage du hall d'entrée. Il a remplacé le mur de maçonnerie entre le hall d'entrée et les compartiments de rangement par une paroi vitrée, laissant apparaître l'espace circulaire du dépôt. Dans le hall, il a conçu un balcon indépendant qui épouse la courbe du bâtiment, avec des casiers rose vif. En contrebas, le magasin du dépôt, avec ses éléments rose vif, se détache sur l'espace gris. L'attrait de ce design réside dans le fait qu'il permet aux visiteurs d'observer l'ensemble du bâtiment circulaire. Ce balcon a été réalisé par BlonkStaal à Schoonhoven.

The depot's mirrored facade, which reflects the surrounding city, creates a spectacular exterior, but the interior is equally impressive. Boijmans collaborated with artists John Körmeling and Marieke van Diemen to design various aspects of the depot's interior.

Artist and architect John Körmeling designed the interior, including the lighting in the entrance hall. He replaced the masonry wall between the entrance hall and the storage compartments with a glass wall, revealing the depot's circular space. In the hall, he designed a freestanding balcony that follows the curve of the building, featuring bright pink lockers. Below, the depot's storeroom, with its bright pink elements, stands out against the gray space. The appeal of this design lies in the fact that it allows visitors to observe the entire circular building. This balcony was designed by BlonkStaal in Schoonhoven.