View allAll Photos Tagged STOREROOM
[Badwolf]: Axel Armbands
[Badwolf] Mainstore: Teleport
[JEYS ] Ishmael Outfit
[Jeys] Mainstore: Teleport
[Zeroichi]: Invasion Entry Route Backdrop
[Zoom]: Wan Dark Earrings
Above available at Access Alpha Teleport
[Modulus]: Frank Hair
available at Equal10 Teleport
[Modulus] Mainstore: Teleport
[Animosity]: M-182 Pose Pack
[Animosity] Mainstore: Teleport
available at ManCave Teleport
[Melatonine St]: "Softcore" Full Body Tattoo
[Melatonine St] Mainstore: Teleport
Bagrati Cathedral is located in Kutaisi, Imereti region, on Ukimerioni hill. It was built in 1003, during the reign of Bagrat III. Bagrati Temple is an important monument of Georgian culture, both in terms of architectural solution and symbolic significance. It is a symbol of the unity and strength of our country. "Matiane Kartlisai" tells us that Bagrat III gathered representatives of different parts of Georgia and invited guests from abroad for the celebration of the blessing of Bagrat III temple. “ All the rulers, the Catholics, the priests, and the heads of all the monasteries, and all the nobles of the upper and lower kingdom of the land, and all the other nations, were gathered together ". Doing so, he gave Bagrati Cathedral general national significance. It should be noted that the inscription near the north window of the building, which is the oldest example of the use of Arabic numerals in Georgia, gives the exact date of construction of the church: “ The church was built in 223”. If we put this date in the Christian calendar, it turns out to be 1003 years. Until the end of the XVII century, the monument was safely preserved. In 1692, the Ottomans, entered from Akhaltsikhe, captured the Kutaisi fortress and blew up the Bagrati temple during the battle. They also seized the wealth of the church. In 1770, King Solomon I of Imereti recaptured the fortress and liberated the Bagrati Temple from the Ottomans, although the monument was further damaged during the battle. Nowadays, the church is completely restored. The Bagrati Temple has been on the UNESCO World Heritage List since 1994, but was removed from the list after restoration.
Architecture. The Bagrati Temple is a triconch-type cross-domed structure with cross-sided arms and four free-standing under the dome piers. The building has a large interior space. The west arm has three naves, the side naves are two-storied, and they have choirs on the second floor. The storerooms next to the eastern altar are also two-storey. The solution of the inner space of the temple is sharply detected in external masses. The south and north arms protrude from the connecting lines of the parts, emphasizing the concept of the cross plan. The architect of the Bagrati temple built the dome on high poles, and used a unified system of fixtures from the flat to the facade, which was a novelty in Georgian architecture. The walls and floors of the building were decorated with mosaics. Richly carved gates were erected on the west and south arms of the church a couple of decades after they were built. In the south gate there are traces of a fresco - the image of the Virgin. The temple was surrounded by a stone wall, inside which were built auxiliary buildings and a stone bell tower. In the north-west corner of the church stands a three-story tower, which was built before the construction of the temple was completed. There is one room on each of the three floors, with fireplaces. This tower was probably inhabited by a bishop.
Luke 12:22-27
New International Version
Do Not Worry
22 Then Jesus said to his disciples: “Therefore I tell you, do not worry about your life, what you will eat; or about your body, what you will wear. 23 For life is more than food, and the body more than clothes. 24 Consider the ravens: They do not sow or reap, they have no storeroom or barn; yet God feeds them. And how much more valuable you are than birds! 25 Who of you by worrying can add a single hour to your life[a]? 26 Since you cannot do this very little thing, why do you worry about the rest?
27 “Consider how the wild flowers grow. They do not labor or spin. Yet I tell you, not even Solomon in all his splendor was dressed like one of these.
The house comprises of three rooms: a home – a mudroom – a home. The walls are framework-based; the four-slope roof is covered with straw, with brushes on its edges and high coping.
Interior of the house is rather traditional. A stove is placed in one of the houses, while the second is “clean” one. The simple benches, cupboards, table, trunk, “dreamer”, perches therein possess their traditional places.
Next to the bench, a potter’s lathe is fixed, for housemaster to make his pieces of pottery. Above the “dreamed” pil, there are shelves (tramky) to dry the pieces before baking.
One room was for the potter’s work, another was a solar. The room is decorated with different fancy bowls, jars, pots, “twins”.
Хата із с.Крищенці Тульчинського району Вінницької області (кінець ХІХ ст.)
Представлена хата є зразком житла селянина‑гончаря зі Східного Поділля. Вона була побудована місцевими майстрами в кінці ХІХ століття, належала гончарю Якову Свиргуну.
Це тридільна будівля (хата, сіни, хата). Стіни каркасні: між дубовими стовпами закидані колоті дубові дилі (пластини) вперемішку з глиновальками. Вони помащені глиною та побілені зовні та всередині. Стеля влаштована на поздовжньому сволоку, поверх якого укладені дубові жердини, обкручені солом’яними перевеслами, помащена зверху й знизу глиносоломою та побілена. Сволок небілений, із вирізьбленим на ньому хрестом. Дах чотирисхилий, первісно критий соломою, з високим гребенем та «китицями» (уступами по рогах даху). Призьба, вікна та інші архітектурні деталі підкреслені кольоровими підводками.
У хаті відтворений традиційний інтер’єр кінця ХІХ – початку ХХ століття. Піч знаходиться у правій половині хати, ліва половина – «чиста». Біля вікна, навпроти печі, встановлений гончарний круг, на якому виготовляли глиняний посуд. Тут знаходяться й інші знаряддя гончаря: дерев’яні ножики, дротики, жорна тощо. Над полом розміщені трамки (полиці). На них гончар сушив вироби перед випалом у горні. На жердці в «чистій хаті» висить традиційний жіночий одяг: чорна запаска, сорочка.
В інтер’єрі є багато кераміки: горщики, горщики‑близнята, миски, баньки, дитячі іграшки.
У художньому оздобленні житла використано витинанки відомої народної майстрині з Вінниччини Марії Руденко.
The building consists of a home, a mudroom, and a small home. This is a framework building with overhanging roof supported by corbels (piatnars). The walls, the stove and beams are decorated with paintings – bouquets, moldings, wraps made by a local artist in 1977.
Хата з с.Яришів Могилів-Подільського району Вінницької області (кінець ХVІІІ ст.)
Планування – хата, сіни, хата. Будівля каркасна з великим виносом даху на «п’ятнарях» (кронштейнах). Стіни, піч, сволоки оздоблені малюванням – букети, фризи, віночки, які виконала місцева майстриня в 1977 році.
Why do we come to an open-air museum, where time seems to stand still, why do we wander among these old houses, churches, mills and other buildings? Outside the open-air museum, time and its flow have long since taken everything with it, including part of our lives. We come to the open-air museum in search of the lost.
Навіщо ми приходимо в скансен, де час ніби завмер, навіщо бродимо серед цих старих жител, церков, млинів та інших споруд? За межами скансену час та його течія, вже давно забрав із собою все, в тому числі й частину нашого життя. Ми приходимо у скансен у пошуках втраченого.
The house comprises of three rooms: a home – a mudroom – a home. The walls are framework-based; the four-slope roof is covered with straw, with brushes on its edges and high coping.
Interior of the house is rather traditional. A stove is placed in one of the houses, while the second is “clean” one. The simple benches, cupboards, table, trunk, “dreamer”, perches therein possess their traditional places.
Next to the bench, a potter’s lathe is fixed, for housemaster to make his pieces of pottery. Above the “dreamed” pil, there are shelves (tramky) to dry the pieces before baking.
One room was for the potter’s work, another was a solar. The room is decorated with different fancy bowls, jars, pots, “twins”.
Хата із с.Крищенці Тульчинського району Вінницької області (кінець ХІХ ст.)
Будівля трикамерна: хата, сіни, хата. Стіни каркасні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. На рогах "китиці", гребінь високий.
Інтер’єр традиційний. В одній хаті знаходиться піч, друга – «чиста». Прості лави, мисники, стіл, скриня, «постіль», жердки розміщені на усталених місцях.
Біля лави закріплений гончарний круг, на якому гончар формував глиняний посуд. Над «постіллю» (полом) розміщені «трамки» (полиці), де сушилися вироби перед випалом у горні.
В одному приміщені працював гончар, друга – світлиця. Вишукані миски, баньки, макітри, глечики, «близнята», виставлені в інтер’єрі хати.
The house is a type of suburb dwelling of the beginning of 20th Century, specific with its interesting architecture and decorative solutions. Traditional polychrome patterns have been replaced by decorative plastic pieces - plaster “flowerpots” by the entrance, blue walls with decorative patterns made on raw clay by a wooden stamp.
Interior of the house, despite of traditional placement of furniture, demonstrates visible urban influence. There are new pieces of furniture, new for rural people: movable benches with backs, a wooden bed, a table with carved details, a buffet-like cupboard with a small cabinet instead of a simple shelve for cups.
Хата з села Кадиївці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області (1892)
Хата являє собою тип приміського житла початку ХХ століття, що відзначається цікавим архітектурно-декоративним вирішенням. На зміну традиційному поліхромному розпису прийшла декоративна пластика – ліплені "вазони" біля вхідних дверей та голубі стіни, які мають декоративну фактуру, виконану дерев’яним штампом по сирій глиняній обмазці.
У внутрішньому обладнанні житла, при традиційному розташуванні меблів, спостерігається міський вплив. З’являються нові для селян меблі: рухомі лави зі спинками, дерев’яне ліжко, стіл з точеними деталями, замість простого мисника – мисник з шафкою у формі буфета.
Pyrohiv, also known as Pirogov, originally a village south of Kiev, Ukraine, is a neighborhood in the southern outskirts of the Ukrainian capital city. It is now home to an outdoor The Museum of Folk Architecture and Folkways of Ukraine.
Although the origin of the toponym is uncertain, pyrohiv is genitive plural form of the Ukrainian word for pie.
Archaeological evidence confirms that the territory of Pyrohiv has been settled at the times of the Bronze Age. Pyrohivka settlement was first mentioned in 1627, as a feudal domain of the Kievan Cave Monastery. The 1720 records mention the village of Pyrozhov. The territory was included within the Kiev administrative boundary in 1957.
The territory of historic Pyrohiv now serves as the location of a 1.5-square-kilometre (370-acre) outdoor Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. Founded in 1969, the museum contains over 300 pieces of folk architecture brought here from all parts of Ukraine and carefully reassembled. The picturesque hill with several windmills is the museum centrepiece and the entire territory of the museum is divided into sectors, each representing the folk architecture and life of a specific Ukrainian region. The oldest church, situated in Pyrohiv, is Naddnipryanska, it is built in 1742. In the Museum of Folk Architecture and Folkways of Ukraine you can also find more than 40 000 items of household and traditional culture such as costumes, old textiles, embroidery, carpets, ceramics, metal handicrafts, woodwork and glass-ware as well as musical instruments, paintings and houseware… more on Wikipedia.
This house was constructed at the end of 19th -20th Century. This estate is an original building from a farmstead of Poltavshchyna of 19th-20th Century. The building has carved elements, typical of northern Poltava area (on tips of ceiling beams, on furniture, on window shutters, etc.). It has a porch with awning on columns.
It stays next to the homesteads from Leliukhivka and Popivka villages.
This building arose at the end of 19th Century. It represents a type of multi-room dwelling (home + mudroom +small room + storeroom + larder). This is a typical house of a Poltavshchyna grain-grower. Its owner practiced additional craft – pottery. Besides a big premise of the house, where the family lived, there is also a small room for making pieces of pottery. For his craft, the owner used potter’s lathe, fixed here to a sitting bench. He made different things: pots, bowls, big bowls makitra, banky (ancient mason-jars), tykvy (homemade bottles) and many others, required for every home.
In the same room, there are upper shelved (piarta) for drying the just-made pieces. The house is made of oak-tree semi-timbers, clayed and whitewashed from inside and outside. In front of the house, there is a porch with awning on columns. Its windows have carved single-leaf shutters. Around the house, there is a perimeter walk, supported by boards fixed with perches. The perimeter walk is outlined with red clay. On edges of the sidewall, tips of the beams are decorated with carving in form of horses, a popular pattern for farmers’ dwellings on Poltavshchyna.
The walls are made of oak-tree semi-timbers, doors, windows, roof of straw and clay perimeter walk.
Dimensions are 9.43 x 4.96; its total area – 46.77 square meters
Хата з с. Велика Павлівка, Зіньківського р-ну, Полтавської обл.
Хата збудована наприкінці ХІХ ст. Об'єкт є оригінальною житловою будівлею селянської садиби Полтавщини ХІХ-ХХ ст. Будівля має характерні для північної Полтавщини елементи різьблення деталей (коники на випусках сволоків, на меблях інтер’єру, віконниці та випуски платв оздоблені різьбленими елементами). Ганок з піддашком на стовпчиках.
Розташована біля садиб із с. Лелюхівка та с. Попівка.
Хата збудована наприкінці ХІХ ст., за типом є багатокамерним житлом (хата+сіни+хатина+комора+чулан). Типове для хлібороба Полтавщини селянське житло, господар якого займався додатковим промислом – гончарством. Крім великого хатнього приміщення, де жила вся сім’я, є ще мала хатина, де гончар виготовляв вироби з глини. У хатині гончар займався виготовленням гончарних виробів, користуючись гончарним кругом, що тут прикріплений до лави для сидіння. Вироблялися різноманітні вироби – горшки, миски, макітри, баньки, тикви та багато іншого посуду, без якого не обходиться домашнє господарство.
У цій же хатині розташовані верхні полиці («п'ятра») для просушування свіжовиготовлених гончарних виробів. Сама хата збудована з рублених плах, що обмазані й побілені зовні та всередині. Перед хатою – ганок з піддашком на стовпчиках. Вікна хати мають одностворчаті віконниці з різьбленням. Навколо хати влаштована призьба з глини, яка підтримується заставленими за кілки дошками. Призьба підведена червоною глиною. На причілковій стіні на кутах – випуски платв, оздоблені різьбленими елементами у вигляді «коників» – розповсюджений мотив селянського житла на Полтавщині.
Зруб – дубові плахи, двері, вікна, солом'яний дах, глиняна призьба.
У плані – 9,43 х 4,96 м. Площа – 46,77 кв. м.
The building consists of a home, a mudroom, and a small home. This is a framework building with overhanging roof supported by corbels (piatnars). The walls, the stove and beams are decorated with paintings – bouquets, moldings, wraps made by a local artist in 1977.
Хата з с.Яришів Могилів-Подільського району Вінницької області (кінець ХVІІІ ст.)
Планування – хата, сіни, хата. Будівля каркасна з великим виносом даху на «п’ятнарях» (кронштейнах). Стіни, піч, сволоки оздоблені малюванням – букети, фризи, віночки, які виконала місцева майстриня в 1977 році.
Why do we come to an open-air museum, where time seems to stand still, why do we wander among these old houses, churches, mills and other buildings? Outside the open-air museum, time and its flow have long since taken everything with it, including part of our lives. We come to the open-air museum in search of the lost.
Навіщо ми приходимо в скансен, де час ніби завмер, навіщо бродимо серед цих старих жител, церков, млинів та інших споруд? За межами скансену час та його течія, вже давно забрав із собою все, в тому числі й частину нашого життя. Ми приходимо у скансен у пошуках втраченого.
This log-house’s plan is typical of that period: a home, a mudroom, and a larder. Its walls are whitewashed. Perimeter walk, windows, and floor are outlined with red clay. Traditional “bouquets” are painted on its walls and on the stove. The pieces of ceramics inside arrived from famous local areas of pottery – Kyblych and Zherdanivka villages. In larder, there is an ancient emery grinder for spindles and mallets.
Church of St. Nicholas from Zelene village in Gusiatynslyi district of Ternopilska Region (1817).
Хата із села Луги
Чечельницького району (з 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Чечельницького району, село увійшло до складу Гайсинського району) Вінницької області.
Поділля — територія між Південним Бугом та Дністром, що за сучасним поділом належить до Вінницької, Хмельницької та Тернопільської областей, півночі Одещини. Експозиція, площею 6 гектарів, включає пам’ятки архітектури середини ХIХ – поч. ХХ ст.: 8 житлових та 16 господарських споруд, культовий комплекс, два водяні млини, вітряк та шинок. Більшість садиб — відкритого типу з вільною забудовою. Хати переднім фасадом орiєнтовані на південь або південний схід. В конструкції будівель в цей час переважає каркас, що заповнювався деревом та глино-соломою, з наступною обмазкою та побілкою. Особливістю подільської народної архітектури є оздоблення житла та господарських будівель.
Pyrohiv (Ukrainian: Пирогі́в), also known as Pirogov (Russian: Пирого́в), originally a village south of Kyiv, is a neighborhood in the southern outskirts of the Ukrainian capital city. It is now home to an outdoor Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine.
A farmstead from the Right-bank Cherkashchyna, beginning of 20th Century
A house of the year 1907 from Yasnozirka village in Cherkasskyi district of Cherkasska Region.
This farmstead of a prosperous farmer exemplifies a concept of an “open yard”. Its clean part is located at the fore, near the entrance: a house, a storeroom, a wall and a vault. The farmstead’s central place is occupied by the three-room house, consisting of a house, a mudroom, a solar and made of pine-tree saw beams with short open tips. One clean room – a solar – was separated in big double-halved houses. This is a lovely decorated room with painted icons and a national picture, framed by purchased “krolivetsky” embroidered towels and sacral festive items in front of them. A small box on a bench next to the pil (rest space) was made for keeping bead necklaces, strips, precious items, money, and documents.
An ordinary life of a farmer’s family is represented by the left-side house. Here they cooked, nursed babies, wove, spun yarn. A large chimney, common for the both stoves was placed in the mudroom. A mortar, a trough for bathing and a drawing-knife lay here on the floor.
Prosperity of the owner of the house is also evidenced by the yard. All service buildings here are quite big and notable for their difference and good building materials.
Садиба з Правобережної Черкащини початку ХХ ст.
Хата 1907 року села Яснозір`я-2 Черкаського району Черкаської області.
Садиба заможного селянина – це приклад «відкритого двору», де чиста частина розташована на першому плані при вході: хата, комора, криниця та погріб. Центральне місце на садибі відводилося хаті, за планом вона тридільна: хата, сіни, хата-світлиця, рублена із соснових пиляних брусів, з короткими випусками вінців. У великих просторих хатах на дві половини виділено одне чисте приміщення – світлиця, прибрана по-святковому: мальовані ікони, народна картинка в купованих червоних «кролівецьких» рушниках перед образами – святкові обрядові прикраси. Біля полу на лаві стоїть маленька скринька, в якій зберігалося намисто, стрічки, дукачі, гроші, документи.
У лівій хаті – щоденний побут селянської родини, де готувалася їжа, бавили дітей, ткали, пряли. У сінях великий спільний димохід для печей. На долівці стоїть ножна ступа, діжка-шаплик для купання, струг для вичинення шкіри.
Заможність господаря простежується і на подвір’ї. Господарські приміщення великі, відрізняються різноманітністю та гарним будівельним матеріалами, з яких вони зроблені.
Europe, Aegean, Greece, Lesvos, Agia Paraskevi, Museum of Industrial Olive-Oil Production, Storerooms (Bates), Key-board, (slightly cut from L & R)
Shown here is a vital element of the interior of the room of the gatekeeper of the storerooms. It’s the board where the keys to the bates (the storing compartments inside the storeroom buildings) were hung. Every farmer or growing cooperation had its own one. In these storage spaces, the olives were kept before processing
The history of the Olive press is here and here.
This is number 53 of the Lesbos album and 3 of Museum of Industrial olive oil production (Lesvos) one - which is part of the Factory, formerly collection.
Persicaria orientalis is a species of flowering plant in the family Polygonaceae, known as kiss-me-over-the-garden-gate and princess-feather. It was first described, as Polygonum orientale, by Carl Linnaeus in 1753. It was transferred to the genus Persicaria by Édouard Spach in 1841. Its native distribution is unclear. As of May 2019, Plants of the World Online lists only Uzbekistan, whereas other sources give a much wider distribution in temperate and tropical Asia and Australia. It is widely cultivated and naturalized.
Bagrati Cathedral is located in Kutaisi, Imereti region, on Ukimerioni hill. It was built in 1003, during the reign of Bagrat III. Bagrati Temple is an important monument of Georgian culture, both in terms of architectural solution and symbolic significance. It is a symbol of the unity and strength of our country. "Matiane Kartlisai" tells us that Bagrat III gathered representatives of different parts of Georgia and invited guests from abroad for the celebration of the blessing of Bagrat III temple. “ All the rulers, the Catholics, the priests, and the heads of all the monasteries, and all the nobles of the upper and lower kingdom of the land, and all the other nations, were gathered together ". Doing so, he gave Bagrati Cathedral general national significance. It should be noted that the inscription near the north window of the building, which is the oldest example of the use of Arabic numerals in Georgia, gives the exact date of construction of the church: “ The church was built in 223”. If we put this date in the Christian calendar, it turns out to be 1003 years. Until the end of the XVII century, the monument was safely preserved. In 1692, the Ottomans, entered from Akhaltsikhe, captured the Kutaisi fortress and blew up the Bagrati temple during the battle. They also seized the wealth of the church. In 1770, King Solomon I of Imereti recaptured the fortress and liberated the Bagrati Temple from the Ottomans, although the monument was further damaged during the battle. Nowadays, the church is completely restored. The Bagrati Temple has been on the UNESCO World Heritage List since 1994, but was removed from the list after restoration.
Architecture. The Bagrati Temple is a triconch-type cross-domed structure with cross-sided arms and four free-standing under the dome piers. The building has a large interior space. The west arm has three naves, the side naves are two-storied, and they have choirs on the second floor. The storerooms next to the eastern altar are also two-storey. The solution of the inner space of the temple is sharply detected in external masses. The south and north arms protrude from the connecting lines of the parts, emphasizing the concept of the cross plan. The architect of the Bagrati temple built the dome on high poles, and used a unified system of fixtures from the flat to the facade, which was a novelty in Georgian architecture. The walls and floors of the building were decorated with mosaics. Richly carved gates were erected on the west and south arms of the church a couple of decades after they were built. In the south gate there are traces of a fresco - the image of the Virgin. The temple was surrounded by a stone wall, inside which were built auxiliary buildings and a stone bell tower. In the north-west corner of the church stands a three-story tower, which was built before the construction of the temple was completed. There is one room on each of the three floors, with fireplaces. This tower was probably inhabited by a bishop.
Bagrati Cathedral is located in Kutaisi, Imereti region, on Ukimerioni hill. It was built in 1003, during the reign of Bagrat III. Bagrati Temple is an important monument of Georgian culture, both in terms of architectural solution and symbolic significance. It is a symbol of the unity and strength of our country. "Matiane Kartlisai" tells us that Bagrat III gathered representatives of different parts of Georgia and invited guests from abroad for the celebration of the blessing of Bagrat III temple. “ All the rulers, the Catholics, the priests, and the heads of all the monasteries, and all the nobles of the upper and lower kingdom of the land, and all the other nations, were gathered together ". Doing so, he gave Bagrati Cathedral general national significance. It should be noted that the inscription near the north window of the building, which is the oldest example of the use of Arabic numerals in Georgia, gives the exact date of construction of the church: “ The church was built in 223”. If we put this date in the Christian calendar, it turns out to be 1003 years. Until the end of the XVII century, the monument was safely preserved. In 1692, the Ottomans, entered from Akhaltsikhe, captured the Kutaisi fortress and blew up the Bagrati temple during the battle. They also seized the wealth of the church. In 1770, King Solomon I of Imereti recaptured the fortress and liberated the Bagrati Temple from the Ottomans, although the monument was further damaged during the battle. Nowadays, the church is completely restored. The Bagrati Temple has been on the UNESCO World Heritage List since 1994, but was removed from the list after restoration.
Architecture. The Bagrati Temple is a triconch-type cross-domed structure with cross-sided arms and four free-standing under the dome piers. The building has a large interior space. The west arm has three naves, the side naves are two-storied, and they have choirs on the second floor. The storerooms next to the eastern altar are also two-storey. The solution of the inner space of the temple is sharply detected in external masses. The south and north arms protrude from the connecting lines of the parts, emphasizing the concept of the cross plan. The architect of the Bagrati temple built the dome on high poles, and used a unified system of fixtures from the flat to the facade, which was a novelty in Georgian architecture. The walls and floors of the building were decorated with mosaics. Richly carved gates were erected on the west and south arms of the church a couple of decades after they were built. In the south gate there are traces of a fresco - the image of the Virgin. The temple was surrounded by a stone wall, inside which were built auxiliary buildings and a stone bell tower. In the north-west corner of the church stands a three-story tower, which was built before the construction of the temple was completed. There is one room on each of the three floors, with fireplaces. This tower was probably inhabited by a bishop.
This is a three-room log-house, typical of 19th Century Left-bank Kyivshchyna in, comprising of a house, a mudroom and a storeroom. Its walls are made of oak timbers. It the residing part walls are clayed and white-washed, on the contrary to the walls of the mudroom and storeroom. Close to the mudroom wall, there is a large stove with straight chimney, carrying out smoke to the mudroom through a round hole in the wall kagla and to a platted chimney clayed inside and outside.
The house has a massive longitudinal ceiling beam, large windows with six glasses. The mudroom is without ceiling, but with two doors. The floors are mostly clayed, covered by wooden boards in the storeroom.
Хата кінця 19 ст. з села Бзів Баришівського району Київської області.
Тридільне зрубне житло 19 ст. Лівобережної Київщини: хата + сіни+ комора. Стіни рублені з дубових брусів, у житловій частині мащені й білені, сіни й комора не мащені. При сінешній стіні – велика вариста піч, з прямостінним комином, з виводом диму через стіновий отвір-каглу у сіни, під виплетений бовдур-димар, мащений глиною зсередини й зовні.
У хаті поздовжній масивний сволок, великі вікна на шість шибок. Сіни без стелі, з двома дверима. Долівки глиняні, у коморі – дощата.
This log-house’s plan is typical of that period: a home, a mudroom, and a larder. Its walls are whitewashed. Perimeter walk, windows, and floor are outlined with red clay. Traditional “bouquets” are painted on its walls and on the stove. The pieces of ceramics inside arrived from famous local areas of pottery – Kyblych and Zherdanivka villages. In larder, there is an ancient emery grinder for spindles and mallets.
Church of St. Nicholas from Zelene village in Gusiatynslyi district of Ternopilska Region (1817).
Хата із села Луги
Чечельницького району (з 17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Чечельницького району, село увійшло до складу Гайсинського району) Вінницької області.
Це типове житло малоземельного селянина з південно‑східної частини Поділля. Побудована 1842 року місцевим теслею Гнатом Жовтяком. Останньою власницею хати була його праправнучка Феодосія Жовтяк.
Це тридільна споруда (хата, сіни, хата). Стіни рублені з дубових колод, що на кутах «покладені з остатком», тобто мають випуски. Зруб тинькований глиною, побілений. Дах чотирисхилий, із високим гребенем, був укритий соломою, але тепер перекритий очеретом. Вікна обведені червоною глиною. В оздобленні хати використано настінний розпис, виконаний жительками села Луги Ольгою Жовтяк та Анастасією Назаревич.
На початку ХХ століття під час ремонту комору переобладнано під житло.
Інтер’єр житла традиційний для другої половини ХІХ століття. Ліворуч від входу стоїть піч із лежанкою, а за нею, у найтеплішому куті, піл (постіль), настелений із дощок, над яким уздовж тильної стіни розміщені дві паралельні жердки, на які клали рядна, верхній одяг, ставили ночви з хлібом. Скраю над полом влаштована ще одна жердка – «дранниця», де розвішані рушники, скатерки, жіноча сорочка, запаска. Уздовж стін стоять широкі дубові лави, а на покуті – стіл, застелений скатертиною. На стіні, що навпроти печі, розташований мисник із полицею над вхідними дверима, де господиня тримала посуд. Поряд стоять кілька стільчиків, на які сідали обідати біля лави, оскільки за столом їли тільки у свята.
У сінях та меншій половині хати експонуються різьблені ярма та їх заготовки.
У малій хаті представлений давній тип ручного токарного верстата. На ньому працювали, сидячи на низенькому стільчику і тримаючи в лівій руці ніж, прикладений до виробу. Правою рукою лучком приводили в рух заготовку. На такому верстаті здебільшого точили макогони та веретена.
Поділля — територія між Південним Бугом та Дністром, що за сучасним поділом належить до Вінницької, Хмельницької та Тернопільської областей, півночі Одещини. Експозиція, площею 6 гектарів, включає пам’ятки архітектури середини ХIХ – поч. ХХ ст.: 8 житлових та 16 господарських споруд, культовий комплекс, два водяні млини, вітряк та шинок. Більшість садиб — відкритого типу з вільною забудовою. Хати переднім фасадом орiєнтовані на південь або південний схід. В конструкції будівель в цей час переважає каркас, що заповнювався деревом та глино-соломою, з наступною обмазкою та побілкою. Особливістю подільської народної архітектури є оздоблення житла та господарських будівель.
Pyrohiv (Ukrainian: Пирогі́в), also known as Pirogov (Russian: Пирого́в), originally a village south of Kyiv, is a neighborhood in the southern outskirts of the Ukrainian capital city. It is now home to an outdoor Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine.
This is a three-room log-house, typical of 19th Century Left-bank Kyivshchyna in, comprising of a house, a mudroom and a storeroom. Its walls are made of oak timbers. It the residing part walls are clayed and white-washed, on the contrary to the walls of the mudroom and storeroom. Close to the mudroom wall, there is a large stove with straight chimney, carrying out smoke to the mudroom through a round hole in the wall kagla and to a platted chimney clayed inside and outside.
The house has a massive longitudinal ceiling beam, large windows with six glasses. The mudroom is without ceiling, but with two doors. The floors are mostly clayed, covered by wooden boards in the storeroom.
Хата кінця 19 ст. з села Бзів Баришівського району Київської області.
Тридільне зрубне житло 19 ст. Лівобережної Київщини: хата + сіни+ комора. Стіни рублені з дубових брусів, у житловій частині мащені й білені, сіни й комора не мащені. При сінешній стіні – велика вариста піч, з прямостінним комином, з виводом диму через стіновий отвір-каглу у сіни, під виплетений бовдур-димар, мащений глиною зсередини й зовні.
У хаті поздовжній масивний сволок, великі вікна на шість шибок. Сіни без стелі, з двома дверима. Долівки глиняні, у коморі – дощата.
Plane of this house includes three rooms – a home, a mudroom, a home. Its walls are made of oak-tree sticks on a frame, wrapped by perevesla – bands of twisted straw. The frame is made of oak; the walls are clayed on both sides. The floor is well-packed ground daubed by a layer of clay. The ceiling is also covered with clay. The basement of the house is made of stone bricks. The house is supported by a stone terrace, due to uneven relief. Small gallery is arranged along the both homes. Four-sloped roof is covered with rye straw, arranged stepwise (in karbs). A ground cellar is made under the left home with access from the mudroom. The dwelling is decorated with traditional images of flowerpots and wraps on stove and walls, its floor – with painted grids and knots.
Хата з с. Гарячинці Новоушицького району Хмельницької області (кінець ХІХ ст.)
Планування – хата, сіни, хата. Конструкція стін – каркас із закидкою дубовими кілками, обмотаними солом’яними «перевеслами». Каркас дубовий. Стіни обмащені глиною з обох сторін. Підлога – трамбована земля, змащена шаром глини. Стеля обмащена глиною. Фундамент з каменю-плитняку. Хата стоїть на кам’яній терасі, через нерівність рельєфу. З двох боків стін влаштована галерейка. Дах – чотирисхилий; покрівля солом’яна, виконана уступами («карбами»). Під лівою «хатою» зроблений льох, вхід до якого з сіней. Дах вкритий житньою соломою у вигляді уступів («карбами»). Житло прикрашене традиційним малюванням, на печі й стінах – вазони, віночки. На долівці – мальовані «гратки», розетки.
Plane of this house includes three rooms – a home, a mudroom, a home. Its walls are made of oak-tree sticks on a frame, wrapped by perevesla – bands of twisted straw. The frame is made of oak; the walls are clayed on both sides. The floor is well-packed ground daubed by a layer of clay. The ceiling is also covered with clay. The basement of the house is made of stone bricks. The house is supported by a stone terrace, due to uneven relief. Small gallery is arranged along the both homes. Four-sloped roof is covered with rye straw, arranged stepwise (in karbs). A ground cellar is made under the left home with access from the mudroom. The dwelling is decorated with traditional images of flowerpots and wraps on stove and walls, its floor – with painted grids and knots.
Хата з с. Гарячинці Новоушицького району Хмельницької області (кінець ХІХ ст.)
Планування – хата, сіни, хата. Конструкція стін – каркас із закидкою дубовими кілками, обмотаними солом’яними «перевеслами». Каркас дубовий. Стіни обмащені глиною з обох сторін. Підлога – трамбована земля, змащена шаром глини. Стеля обмащена глиною. Фундамент з каменю-плитняку. Хата стоїть на кам’яній терасі, через нерівність рельєфу. З двох боків стін влаштована галерейка. Дах – чотирисхилий; покрівля солом’яна, виконана уступами («карбами»). Під лівою «хатою» зроблений льох, вхід до якого з сіней. Дах вкритий житньою соломою у вигляді уступів («карбами»). Житло прикрашене традиційним малюванням, на печі й стінах – вазони, віночки. На долівці – мальовані «гратки», розетки.
This house represents a traditional type of dwelling on Luganshchyna in 19th-20th Centuries.
The house was a property of Hnylytska Kateryna Nikiforovna. As she told, the house had been built in the village quite long ago, but in other homestead. It had been bought in 1929 and moved to the place, where it stayed until transferred to the museum. Only the home has been moved, while mudroom has been built by the owner’s husband. Before transfer, there was no small room, and it was detached in the mudroom later. No window frames were there from inside, the window was for a single piece of glass. This is a residential building, 9.47 x 6.02 m.
Хата з с. Красна Попівка, Кремінського району, Луганської обл.
Будівля представляє традиційне житло Луганщини ХІХ-ХХ ст.
Хата належала Гнилицькій Катерині Никифорівні. За її інформацією, хата була поставлена у цьому ж селі давно, але на іншій садибі. Куплена у 1929 р. і перевезена на місце, де і стояла до її виявлення музеєм. Перевозили лише клітку хати, а сіни ставив чоловік власниці. В хаті до перевезення, хатини не було, її згодом виділили у сінях. «Наличників» у хаті зсередини на вікнах не було. Вікна були одинарні.
Житлова споруда 9,47х6,02 м.
Valença do Minho, Portugal
The Valença Fortress is one of the main military fortifications in Europe, with about 5 km of walled perimeter, overlooking the river Minho, in front of Tui. A galaico-minhoto, commercial and tourist space par excellence.
Work of bastioned military architecture, whose first walls date back to an Iron Age settlement and that currently has a bastioned system, built in the 17th and 18th centuries.
The fortification is located at the top of two hills and is formed by two polygons: the Magistral (oldest) and the Crowned, separated by a moat, with false bragas.
10 bastions and 2 half bastions, 5 revelins, 5 repairs, 6 rednecks, 2 rearguards, 2 cover faces, 1 tenalha, 34 guardhouses, 214 gunboats, 6 forts, 3 poternas, 2 storerooms, 10 casemates, are some of the elements of the bastioned military architecture that is projected and it is possible to appreciate in this fortification.
Its yard is divided into 2 parts: a service and a clean one. On the service yard there are sheds with double-caned walls, secured by straw. A house, a garden and a vault stay at clean yard.
The house is a triple-room building: a house + a mudroom + a house; its left side is re-divided into a house and a storeroom. The village stays close to a forest and soils are not very productive. That’s why the house’s owner supported himself by an auxiliary wood-processing craft.
Instead of a table, there is a weaving loom with fabric woven of hemp and flax. Traditional garments hand on a rail: shirts, skirts plakhta and zapaska, a belt, a jacket yupka. The interior of the house represents the atmosphere of weaving craft. The weaving loom stays in the middle thereof, instead of a table, and equipment and raw materials lay on benches around it. On holidays, the benches were not specially decorated. People just washed them, and sometimes covered by clean fabric.
Left part of the house represents a wood-processing workshop with a storeroom. There are a stool, adzes, a plane, some drills, saws, tool box and ready items – wooden containers for salt, beans, and groats. Here hand also an icon and a national picture.
Хата кінця 19 ст. села Яснозір`я-1 Черкаського району Черкаської області
Двір ділиться на 2 частини: господарський і чистий. На господарському дворі повітки стіни, яких мають подвійне заплітання лозою, а між них закладали солому. На чистому дворі знаходиться хата, сад, погріб.
Тридільне зрубне житло: хата+сіни+хата, ліва частина переділена на хатину та комірчину. Село це біля лісу, ґрунти не дуже родючі, тому господар займався допоміжним деревообробним промислом.
У хаті на місці стола ткацький верстат, виткане полотно з конопель і льону, на жердці – традиційний одяг: сорочки, плахта, пояс, запаска, юпка. В інтер’єрі відтворено ткацтво, на місці столу стоїть ткацький верстат, на лавах у будень лежало різноманітне приладдя, сировина, а в свята лави були без зайвих накладів – свіжовимиті, часом накриті ряднами.
Ліва частина – це майстерня, де показано обробка дерева і комірчина. Ослін, тесла, струги, рубанок, свердла, пилки, скринька для інструментів. Вироби – довбанки і коряки для солі, квасолі, круп. Висить ікона і народна картинка.
This house was built in Popivka village of Zinkivskyi district of Poltavska Region in the second half of 19th Century. This is unique farmer’s dwelling of Poltavshchyna’s second half of 19th Century, with its five rooms, carved konyky on tips of its logs, “washed” linden walls.
This house was the property of Skorupa M.M., who inherited it from her mother. Since first building, the house has never been reconstructed or redesigned, except for the stove (inside the house).
A house from Popivka village of the second half of 19th Century represents a late, well-developed type of a house “in two parts”. There are five rooms therein: a solar, a room, a home, a storeroom and a mudroom. The mudroom has two walk-through doors – a direct path from the main façade of the garden.
This is a log-house made of linden. The walls outside are clayed on processed wood and whitewashed. Inside walls of all the premises have their structure open and “washed”. They washed the walls with water-alkaline solution (thick layer of stove ashes had to be filtered with warm water).
The house is supported by oak-tree piles.
The top longitudinal logs of the house are opened on sides with tips konyky, decorated with traditional carving. These konyky are constructively interconnected with transverse linden lumbers, which support rafters.
Logs of the house, pairs are rafters are fixed with oak-tree nails tyblia.
The house is covered with sheaves of rye straw on pairs. The pairs and rafters are made of linden; the lower logs of the houses are made of oak tree.
Perimeter walk of the house is high, outlined brightly. Small windows have one-leaf shutters in house, in solar they are outlined with red clay.
Floor of the house is made of well-packed clay; the storeroom’s floor is made of oak boards on lumbers. The ceiling is made of round sticks, laid on beams, clayed from the both sides.
The chimney is twiggen longitudinally and clayed from inside and outside.
In front of the entrance, there is an awning on two columns.
This is a linden “wooden” house. Its plan is the one of a well-developed “two halves” dwelling. Having divided the solar, the owner received one more space – a “room”. The log walls outside are clayed and whitewashed. Internal walls in all the premises are “washed”. The lower logs of walls are made of oak. The roof is covered with sheaves of straw.
Area - 69.49 square meters (11.96 х 5.81)
Хата з с.Попівка, Зіньківського р-ну, Полтавської обл.
Хату було побудовано в с. Попівка Зіньківського р-ну Полтавської області у другій половині ХІХ ст. Унікальне селянське житло Полтавщини другої половини ХІХ століття, п’ятидільна, з різьбленими «кониками» на причілках, з «митими» липовими стінами.
Належало житло Скорупі М. М., яка одержала його у спадок від матері.
Від часу побудови хата не зазнала серйозних конструктивно – планувальних переробок, за винятком печі (у хаті).
Хата з села Попівка другої половини ХІХ ст. – пізній місцевий розвинений тип хати - «хата на дві половини». В ній п’ять приміщень: світлиця, кімната, хатина, комора, сіни. Сіни мають двоє наскрізних дверей – безпосередній прохід з боку головного фасаду в сад (чи город).
Хата рублена. Вінці зрубу з липи. Зруб ззовні обмащений по клинцьованій деревині, побілений. Всередині стіни всіх приміщень мають відкритий зруб і «миті». Мили стіни водним розчином лугу (проціджували теплою водою шар пічної золи).
Хата поставлена на дубові стояни.
Верхні подовжні вінці зрубу виходять на причілки «кониками», які оздоблені самобутнім різьбленням. «Коники» конструктивно зв’язані між собою поперечними липовими брусками, на них покладено причілкові крокви.
Вінці зрубу, лати і крокви між собою кріпляться дубовими тиблями.
Хата вшита парками з житньої соломи по латах. Крокви і лати з липи. Нижні вінця зрубу хати – дубові.
Призьба хати висока з яскравою підводкою. Малі вікна мають одностулкові віконниці з боку хатини, а з боку світлиці обведені червоною глиною.
Долівка в хаті глиняна, трамбована і мазана; в коморі підлога дощата по лагах, дубова. Стеля із круглого хворосту, покладеного на слижні, знизу і зверху мазана глиною.
Бовдур плетений подовжньо лозою і обмазаний глиною з внутрішньої та зовнішньої сторін.
Перед входом до хати – піддашок на двох стовпчиках.
Хата липова, «мита». За своїм плануванням – це розвинений тип житла на дві половини. Переділивши світлицю, господар отримав ще одне приміщення – «кімнату». Зруб ззовні обмащений глиною і побілений. Всередині стіни всіх приміщень «миті». Нижні вінця зрубу – дубові. Покрівля солом′яна, парками.
Площа - 69.49 м2 (11.96 х 5.81)
Plane of this house includes three rooms – a home, a mudroom, a home. Its walls are made of oak-tree sticks on a frame, wrapped by perevesla – bands of twisted straw. The frame is made of oak; the walls are clayed on both sides. The floor is well-packed ground daubed by a layer of clay. The ceiling is also covered with clay. The basement of the house is made of stone bricks. The house is supported by a stone terrace, due to uneven relief. Small gallery is arranged along the both homes. Four-sloped roof is covered with rye straw, arranged stepwise (in karbs). A ground cellar is made under the left home with access from the mudroom. The dwelling is decorated with traditional images of flowerpots and wraps on stove and walls, its floor – with painted grids and knots.
Хата з с. Гарячинці Новоушицького району Хмельницької області (кінець ХІХ ст.)
Планування – хата, сіни, хата. Конструкція стін – каркас із закидкою дубовими кілками, обмотаними солом’яними «перевеслами». Каркас дубовий. Стіни обмащені глиною з обох сторін. Підлога – трамбована земля, змащена шаром глини. Стеля обмащена глиною. Фундамент з каменю-плитняку. Хата стоїть на кам’яній терасі, через нерівність рельєфу. З двох боків стін влаштована галерейка. Дах – чотирисхилий; покрівля солом’яна, виконана уступами («карбами»). Під лівою «хатою» зроблений льох, вхід до якого з сіней. Дах вкритий житньою соломою у вигляді уступів («карбами»). Житло прикрашене традиційним малюванням, на печі й стінах – вазони, віночки. На долівці – мальовані «гратки», розетки.
The house is divided into three rooms (home – mudroom – home). Its framework walls are clayed and whitewashed. Its two-sloped roof is covered with cane. A small stove in the mudroom was intended for cooking in summer. The walls are decorated with painting both inside and outside.
The right half is a clean home. A display “Weaving in Podillia” is arranged therein. There are the pieces by a self-made artist from Vinnytsia area Koval Ivan Dmytrovych (1948-2001). His aquarelle paintings represent completely the process of weaving – from seeding hemp to ready items. Some weaving gears are displayed here, as well as canvas, tablecloth, carpets, etc., made with a weaver’s loom.
Хата з села Пужайкове Балтського району Одеської області (середина ХІХ ст.).
У плані тридільна: (хата + сіни + хата). Стіни каркасні, помащені глиною, побілені. Дах чотирисхилий, вкритий очеретом. У сінях – маленька піч, де готували їжу влітку. Зовні та всередині оздоблена настінним малюванням.
Права половина – «чиста» хата, де обладнана виставка «Ткацтво Поділля». Тут представлені роботи самодіяльного художника з Вінничини Коваля Івана Дмитровича (1948-2001 рр.). В акварелях повністю відтворено процес ткацтва – від сівби конопель до готових виробів. Тут також знаходяться всі знаряддя, для ткання: полотна, скатерок, килимів тощо. Вони виготовлені на ткацькому верстаті.
Традиция рисовать птиц над окнами дома с девушкой на выданье уходит корнями в народные приметы. К птицам всегда было трепетное отношение. Считалось, что, если воробьи гнездятся на крыше дома, значит вскоре к незамужним девушкам придут сваты.
Услышать крик петуха — тоже к скорому свадебному торжеству. Но только в том случае, если именно в этот момент девушка мечтала о своем суженном. Также люди верили, что влетевшая в окно птичка предрекала счастливое замужество.
Раньше пернатых упоминали во время свадебных обрядов. После ухода сватов невеста пела печальные песни, обращенные к старшим братьям «соколам». Она сравнивала себя с птицей, которая теряет свое оперение. Даже, если была полностью довольна выбором родителей.
Поэтому украинцы выбирали птиц в качестве декора внешней стены дома. Считалось, что они символизируют женское счастье и привлекают женихов. Над каждым окном люди рисовали красками веточку, которую облепили пернатые.
This piece of national architecture of 19th Century relates to south of Polavshchyna and that as of nowadays has disappeared. It was built in 70th of 19th Century.
The house from Revasivka village has never been reconstructed since it had been built. Its window frames were re-made in the mid-50th of 20th Century. The walls are decorated with clay of different color; inside there is a carved cupboard, painted trunk and national pictures in interior.
The house from Revazivka village was discovered in 1976 by an architect Lukianchuk V.D. and restored in the Museum in 1977-1978.
Few words about Revazivka village, as it were never mentioned in modern sources. In the middle of 19th Century, this village was called Novakivka and belonged to Ploshchanska volost of Poltava povit in Poltava hubernia.
It was a village of a proprietor, with 179 souls in 18 yards. Officially, Revazivka is called sloboda. There were 219 inhabitants in 44 homesteads.
Nowadays, the village of Revazivka has joined to Grekopavlivka village. It now relates to Stovbynska village council in Novosanzharskyi district of Poltavska Region.
The house is of two rooms (a home, a mudroom), of combined structure. A two-room house could be met only in poor villages belonging to proprietors. A three-room house was more traditional for Poltava area.
The house is built on piles. Above the windows, piles are covered with shingles. A longitudinal ceiling beam and upper parts of piles have tips on sidewall adjacent to the stove, so forming reasonable overlap of the roof. A lumber lay on tips to support auxiliary beams of the roof. Ceiling comprises ceiling beam and slyzhni. The slyzhni are surfaced by caber, and then covered with clay.
The four-slope roof of the house is low, supported by rafters and covered with cane sheaves, as there were a lot of cane in the waterlog river valley near Revazivka.
Combines, log and framework structure of a national dwelling on south Poltavshchyna was typical of this region, poor in building wood.
Especially interesting was filling of this house’s framework walls: there were twiggen with mullein. This grass grew high near Revazivka, and had strong stems. The local say: “Even shipworms never eat mullein”.
This is a house of two rooms (a home and a mudroom) with framework and log walls. Under the windows, walls are framework: horizontal hlytsi are nailed to vertical piles, with osier between them. Above the windows, planks of three parts are fixed to piles. A longitudinal ceiling beam is fixed thereto and two transverse ones (one in the home, another – in the mudroom). The longitudinal beam and tops of planks have overlaps on sidewall, adjacent to the stove, so forming reasonable overlap of the roof. Inside and outside, the house is clayed and whitewashed, except for back wall, only clayed. The house stays now on concrete basement.
Area – 53.92 square meters (5.15 x 10.47).
Хата з с. Ревазівка, Новосанжарського р-ну, Полтавської обл.
Пам′ятка традиційного народного будівництва XIX століття в південній Полтавщині, яких на даний момент в регіоні не існує. Побудована в 70 – ті роки ХІХ століття.
Хата з с. Ревазівка від її існування не перебудовувалася. У середині 50-х років ХХ століття перероблені віконні рами. Підводка стін кольоровими глинами, різьблений мисник, мальована скриня, народний живопис в інтер’єрі.
Хата с. Ревазівка виявлена в 1976 році архітектором Лук′янчуком В.Д. і реставрована в Музеї у 1977 – 1978 роках.
Коротко про село Ревазівку, оскільки в сучасних джерелах воно не згадується. Поселення Ревазівка в середині XIX століття називалося Новаківка і належало до Площанської волості Полтавського повіту Полтавської губернії.
Було воно поміщицьким селом і проживало там 179 душ у 18 дворах. Старожили розповідають, що Ревазівкою володів пан Ревазов. У 1926 році Ревазівка офіційно зветься слободою, з числом мешканців – 219, які проживали у 44 господарствах.
Зараз село Ревазівка з’єднане з селом Грекопавлівкою і належить до Стовбинської сільради Новосанжарського району Полтавської обл..
Хата дводільна /хата, сіни/, комбінованої конструкції. Дводільні хати траплялися тут тільки в бідних поміщицьких селах. Традиційно на Полтавщині було тридільне житло.
Хата збудована на сохах. На сохи, вище вікон покладено ощіп. Подовжній сволок та верхні вівнця ощіпу мають з покутнього причілку випуски, утворюючи значний винос даху. На випуски укладено брус, на який спираються наріжники даху. Основу хатньої стелі утворюють сволок і слижні. По слижнях укладено щільно жердини, а зверху шар м’ятої глини.
Чотирисхилий дах хати невисокий, на кроквах. Покриття з очерету, техніка – «парки». Очерету біля Ревазівки росло багато на заболоченій річковій долині.
Комбінована зрубно – каркасна конструкція народного житла південної Полтавщини була характерною для цього регіону, бідного на будівельний ліс.
Особливо цікавим було заповнення каркасу стін даної хати с. Ревазівка: стіни були заплетені коров’яком. Коров′як поблизу Ревазівки ріс високий, з міцним стеблом. «Коров′яка і шашель не бере».
Дводільне житло (хата, сіни). Стіни каркасно – зрубні. До вікон стіни каркасні: до вертикальних сох прибито горизонтальні глиці, між якими всторч заплетена лоза. На сохи, вище вікон, покладео ощіп з трьох вінців. В ощіп врубано подовжній сволок та два поперечні (один у хаті і один у сінях). Подовжній сволок та верхні вінця ощіпу мають випуски з покутнього причілку, утворюючи значний винос даху. Хата ззовні і всередині обмащена і побілена крім задньої, порудованої стіни. Хата встановлена на бетонний фундамент.
Площа - 53,92 м2 (5.15 х 10.47).
This is a three-room log-house, typical of 19th Century Left-bank Kyivshchyna in, comprising of a house, a mudroom and a storeroom. Its walls are made of oak timbers. It the residing part walls are clayed and white-washed, on the contrary to the walls of the mudroom and storeroom. Close to the mudroom wall, there is a large stove with straight chimney, carrying out smoke to the mudroom through a round hole in the wall kagla and to a platted chimney clayed inside and outside.
The house has a massive longitudinal ceiling beam, large windows with six glasses. The mudroom is without ceiling, but with two doors. The floors are mostly clayed, covered by wooden boards in the storeroom.
On the left side, the Church of Archangel Michael is the oldest of the four churches located on the territory of the Pirogovo Museum.
The temple was transported to the museum from the village of Dorogynka.
Хата кінця 19 ст. з села Бзів Баришівського району Київської області.
Тридільне зрубне житло 19 ст. Лівобережної Київщини: хата + сіни+ комора. Стіни рублені з дубових брусів, у житловій частині мащені й білені, сіни й комора не мащені. При сінешній стіні – велика вариста піч, з прямостінним комином, з виводом диму через стіновий отвір-каглу у сіни, під виплетений бовдур-димар, мащений глиною зсередини й зовні.
У хаті поздовжній масивний сволок, великі вікна на шість шибок. Сіни без стелі, з двома дверима. Долівки глиняні, у коморі – дощата.
З лівої сторони Церква Архістратига Михаїла - найдавніша із чотирьох храмів, розташованих на території музею Пирогово.
Храм перевезено до музею із села Дорогинка
The Ark of Bukhara is a massive fortress located in the city of Bukhara, Uzbekistan that was initially built and occupied around the 5th century AD. In addition to being a military structure, the Ark encompassed what was essentially a town that, during much of the fortress' history, was inhabited by the various royal courts that held sway over the region surrounding Bukhara. The Ark was used as a fortress until it fell to Russia in 1920. Currently, the Ark is a tourist attraction and houses museums covering its history.
The Ark is a large earthen fortification located in the northwestern part of contemporary Bukhara. In layout it resembles a modified rectangle, a little elongated from the west to the east. The perimeter of the external walls is 789.6 metres (2,591 ft), the area enclosed being 3.96 hectares (9.8 acres). The height of the walls varies from 16 to 20 metres (52 to 66 ft).
The ceremonial entrance into the citadel is architecturally framed by two 18th Century towers. The upper parts of the towers are connected by a gallery, rooms, and terraces. A gradually rising ramp leads through a winch-raised portal and a covered long corridor to the mosque of Dzhuma. The covered corridor offers access to storerooms and prison cells. In the center of the Ark is located a large complex of buildings, one of the best preserved being the mosque of Ul'dukhtaron, which is connected to legends of forty girls tortured and cast into a well.
In this composite I tried to bring together the things I loved at this place: storeroom gates, the olive trees and sheep of the plantation.
Pyrohiv, also known as Pirogov, originally a village south of Kiev, Ukraine, is a neighborhood in the southern outskirts of the Ukrainian capital city. It is now home to an outdoor The Museum of Folk Architecture and Folkways of Ukraine.
Although the origin of the toponym is uncertain, pyrohiv is genitive plural form of the Ukrainian word for pie.
Archaeological evidence confirms that the territory of Pyrohiv has been settled at the times of the Bronze Age. Pyrohivka settlement was first mentioned in 1627, as a feudal domain of the Kievan Cave Monastery. The 1720 records mention the village of Pyrozhov. The territory was included within the Kiev administrative boundary in 1957.
The territory of historic Pyrohiv now serves as the location of a 1.5-square-kilometre (370-acre) outdoor Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. Founded in 1969, the museum contains over 300 pieces of folk architecture brought here from all parts of Ukraine and carefully reassembled. The picturesque hill with several windmills is the museum centrepiece and the entire territory of the museum is divided into sectors, each representing the folk architecture and life of a specific Ukrainian region. The oldest church, situated in Pyrohiv, is Naddnipryanska, it is built in 1742. In the Museum of Folk Architecture and Folkways of Ukraine you can also find more than 40 000 items of household and traditional culture such as costumes, old textiles, embroidery, carpets, ceramics, metal handicrafts, woodwork and glass-ware as well as musical instruments, paintings and houseware… more on Wikipedia.
The house relates to the middle 19th Century; its last owner was Kuryk Mykola Vasylovych. The house comprises of three parts – a house, a mudroom and a small house. Its external walls aren’t covered, only strips are painted around its windows and doors. Such strips are specific for houses from Vyzhytskyj and Putylivskyj districts of Chernivtsi Region. Art painting and strips are very distinct decorations for houses of lowland Bukovyna. The house’s joyful interior is created by grapes depicted on the stove, around windows and on pokut (the sacred place of a traditional home). The most widespread patterns in Korytne village are grapes, arrow-wood leaves, hops and crosses on bases.
The house is built of smereka and poplar wood, its area equals to 58.8 square meters.
Хата із села Коритне Вижницького району Чернівецької області
Датується серединою ХІХ ст. Останній власник - Курик Микола Васильович. Складається із трьох частин - хати, сіней і хатчини. Зовні хата не мащена, тільки підведені смуги коло вікон та дверей. Така підводка характерна тільки для хат з Вижницького та Путильського районів Чернівецької області. Характерною декоративною оздобою для хат підгірської Буковини є розпис і підводка. Святковий інтер’єр у великій хаті створює розпис у виноград на печі, коло вікон на покуті. Найбільш поширений розпис у с.Коритному – «виноград», «калиновий лист», «хмелик» та «хрести на постаменті».
Хата з Буковини. Складена вона з кругляка смереки і тополі в прості замки з торцями. До верхів зрубу торці подовжуються і переходять ніби в кронштейни. Дах чотирисхилий, покритий соломою.
Площа споруди – 58,8 кв.м.
Originally built by the Nabataeans (not the Romans) more than 2000 years ago, the Theatre was chiselled out of rock, slicing through many caves and tombs in the process. It was enlarged by the Romans to hold about 8500 (around 30% of the population of Petra) soon after they arrived in 106 CE. Badly damaged by an earthquake in 363 CE, the Theatre was partially dismantled to build other structures but it remains a Petra highlight.
The seating area had an original capacity of about 3000 in 45 rows of seats, with three horizontal sections separated by two corridors. The orchestra section was carved from the rock, but the backdrop to the frons scaenae (stage, which is no longer intact) was constructed, as opposed to carved, in three storeys with frescoed niches and columns overlaid by marble. The performers entered through one of three entrances, the outlines of which are still partially visible.
To make room for the upper seating tiers, the Romans sliced through more tombs. Under the stage floor were storerooms and a slot through which a curtain could be lowered at the start of a performance. From near the slot, an almost-complete statue of Hercules was recovered.
With a backdrop worthy of a David Roberts canvas, the Theatre now offers a vantage point from which to watch a modern tragicomedy of the ill-costumed, cursing their high-heeled footwear; the ill-cast, yawning at tedious tour guides; and the ill-tempered – mainly in the form of irritable camels and their peevish owners.
Калина – рослина нашого українського роду, яка поширена майже по всій країні. Росте в садках, на луках, на берегах річок та ставків, у підлісках. Це невелике дерево або кущ висотою 4 - 5 м із сірою корою та запашними квітами. Не можна собі уявити сільського двору на Україні, де б не ріс кущ калини.
Museum of Egyptian Antiquities, known commonly as the Egyptian Museum or Museum of Cairo, in Cairo, Egypt, is home to an extensive collection of ancient Egyptian antiquities. It has 120,000 items, with a representative amount on display, the remainder in storerooms. Built in 1901 by the Italian construction company Garozzo-Zaffarani, the edifice is one of the largest museums in the region. As of March 2019, the museum is open to the public.
From Wikipedia, the free encyclopedia
************
★*´¨)
¸.•´¸.•*´¨) ¸.•*¨)
(¸.•´ (¸.•` Moltes gràcies per la visita - Thanks for your visit !!!
All right reserved - Contact: joanotbellver@gmail.com