January 30, 2025. The 1072nd day of war in Ukraine. Iconostasis in the form of a marble altar fence designed by A. Prakhov replaced the highest iconostasis of the XVII–XVIII centuries, which was dismantled. A view from the choirs. St. Cyril church. Kyiv.
“Розпочаті в Росії в другій чверті XIX ст. пошуки основ самобутності національної російської культури, яка від цього часу протиставляється уніфікованій безликості інтернаціонального класичного стилю, стимулювали звернення науки та мистецтва до Візантії як джерела російського православ’я і російської культури в цілому. Передумовою цього повороту була концепція «Москва — Третій Рим», яка виникла ще в ХVI ст. і отримала в ХІХ ст. статус державної ідеологічної доктрини [381, с. X].
Цим було зумовлено виникнення в церковній архітектурі так званого «візантійського стилю» [31, с.93–95], який став офіційною декларацією духовної та політичної спадкоємності культурного простору Росії від Візантійської імперії [137, с. 689–690].
Із проголошенням «візантійського стилю» як офіційного стилю церковної архітектури концептуально важливим стає спорудження в храмах іконостасів «за зразком візантійських, як вони розумілися наукою того часу» [137, с. 690]. Це призвело до появи неовізантійської вівтарної огорожі, яка встановлювалася не тільки в новоспоруджених, але також у збудованих раніше храмах, передусім тих, які мали «загальнодержавне значення», де нею замінювали традиційні багатоярусні іконостаси [137, с. 692].
У контексті нових ідеологем імператорської Росії до таких храмів належали передусім київські храми княжої доби: Софійський собор, Успенський собор Києво- Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква.
Ці храми ще в XVII–XVIII ст. отримали нове барокове архітектурне оздоблення, а в їх інтер’єрах були споруджені монументальні різьблені іконостаси. І саме їх із середини XIX ст. починають розбирати, керуючись ідеєю оформлення храмового інтер’єру у візантійському «дусі». З огляду на значення самих храмів і художню цінність іконостасів, що існували в них, коротко зупинимося на обставинах їх руйнування.
——-
Надалі натхненниками заходів зі знищення барокових іконостасів виступали поряд із церковним керівництвом і деякі вчені. Так, відомий мистецтвознавець, професор Санкт-Петербурзького університету, а згодом і Київського університету св. Володимира, А. Прахов у 1880-х роках XIX ст. займався реставрацією фресок XII ст. в Кирилівській церкві й тоді відкрив невідомі раніше мозаїки в центральному куполі Софії Київської, а також численні фрески в її галереях. Водночас на початку 1890-х років він був рішучим прибічником того, щоб остаточно прибрати із Софійського собору бароковий іконостас. Разом із П. Лебединцевим А. Прахов пропонував замінити його залишки на мармурову вівтарну огорожу [237, с. 30]. Але громадської підтримки ця пропозиція не здобула і до нашого часу перший ярус іконостаса зберігся, хоча і значно скорочений з боків після реставрації 1899 р. [237, с. 31].
За наполяганням А. Прахова, інший іконостас XVII–XVIII ст. — з Кирилівської церкви розібрали повністю і замінили мармуровою вівтарною огорожею, виконаною за його ж проєктом. Після демонтажу кирилівського іконостаса його нижні яруси придбала в 1889р. громада села Нижня Дубешня Остерського повіту Чернігівської губернії для нової церкви Олександра Невського. Там їх виявив студент Київської духовної академії О. Совєтов і зробив їх опис, що зберігся й донині [209, с. 245, 247]. Інші частини іконостаса, що не потрапили в Нижню Дубешню, були залишені під дзвіницею Кирилівського монастиря [209, с.245, 247], де, ймовірно, і загинули під час її знесення в 1937 р. [53, с. 58].”
/Оляліна Світлана Валеріїана. Український іконостас XVII–XVIII століття. Семантика пластичного образу. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства./
Примітка.
Станом на сьогодні існує село Нижча Дубечня — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області.
З 1781 року Нижча Дубечня у складі Остерського повіту Київського намісництва, пізніше у складі того ж повіту Чернігівської губернії. Церква і Вікіпедії не згадується.
Але 12 вересня 2016 року у с. Нижча Дубечня відбулось урочисте закладення капсули та наріжного каменя на місці будівництва Храму Князя Олександра Невського Українського патріархату.
Існує також село Вища Дубечня у якому є історична (?) церква Казанської ікони Божої Матері.
January 30, 2025. The 1072nd day of war in Ukraine. Iconostasis in the form of a marble altar fence designed by A. Prakhov replaced the highest iconostasis of the XVII–XVIII centuries, which was dismantled. A view from the choirs. St. Cyril church. Kyiv.
“Розпочаті в Росії в другій чверті XIX ст. пошуки основ самобутності національної російської культури, яка від цього часу протиставляється уніфікованій безликості інтернаціонального класичного стилю, стимулювали звернення науки та мистецтва до Візантії як джерела російського православ’я і російської культури в цілому. Передумовою цього повороту була концепція «Москва — Третій Рим», яка виникла ще в ХVI ст. і отримала в ХІХ ст. статус державної ідеологічної доктрини [381, с. X].
Цим було зумовлено виникнення в церковній архітектурі так званого «візантійського стилю» [31, с.93–95], який став офіційною декларацією духовної та політичної спадкоємності культурного простору Росії від Візантійської імперії [137, с. 689–690].
Із проголошенням «візантійського стилю» як офіційного стилю церковної архітектури концептуально важливим стає спорудження в храмах іконостасів «за зразком візантійських, як вони розумілися наукою того часу» [137, с. 690]. Це призвело до появи неовізантійської вівтарної огорожі, яка встановлювалася не тільки в новоспоруджених, але також у збудованих раніше храмах, передусім тих, які мали «загальнодержавне значення», де нею замінювали традиційні багатоярусні іконостаси [137, с. 692].
У контексті нових ідеологем імператорської Росії до таких храмів належали передусім київські храми княжої доби: Софійський собор, Успенський собор Києво- Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква.
Ці храми ще в XVII–XVIII ст. отримали нове барокове архітектурне оздоблення, а в їх інтер’єрах були споруджені монументальні різьблені іконостаси. І саме їх із середини XIX ст. починають розбирати, керуючись ідеєю оформлення храмового інтер’єру у візантійському «дусі». З огляду на значення самих храмів і художню цінність іконостасів, що існували в них, коротко зупинимося на обставинах їх руйнування.
——-
Надалі натхненниками заходів зі знищення барокових іконостасів виступали поряд із церковним керівництвом і деякі вчені. Так, відомий мистецтвознавець, професор Санкт-Петербурзького університету, а згодом і Київського університету св. Володимира, А. Прахов у 1880-х роках XIX ст. займався реставрацією фресок XII ст. в Кирилівській церкві й тоді відкрив невідомі раніше мозаїки в центральному куполі Софії Київської, а також численні фрески в її галереях. Водночас на початку 1890-х років він був рішучим прибічником того, щоб остаточно прибрати із Софійського собору бароковий іконостас. Разом із П. Лебединцевим А. Прахов пропонував замінити його залишки на мармурову вівтарну огорожу [237, с. 30]. Але громадської підтримки ця пропозиція не здобула і до нашого часу перший ярус іконостаса зберігся, хоча і значно скорочений з боків після реставрації 1899 р. [237, с. 31].
За наполяганням А. Прахова, інший іконостас XVII–XVIII ст. — з Кирилівської церкви розібрали повністю і замінили мармуровою вівтарною огорожею, виконаною за його ж проєктом. Після демонтажу кирилівського іконостаса його нижні яруси придбала в 1889р. громада села Нижня Дубешня Остерського повіту Чернігівської губернії для нової церкви Олександра Невського. Там їх виявив студент Київської духовної академії О. Совєтов і зробив їх опис, що зберігся й донині [209, с. 245, 247]. Інші частини іконостаса, що не потрапили в Нижню Дубешню, були залишені під дзвіницею Кирилівського монастиря [209, с.245, 247], де, ймовірно, і загинули під час її знесення в 1937 р. [53, с. 58].”
/Оляліна Світлана Валеріїана. Український іконостас XVII–XVIII століття. Семантика пластичного образу. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства./
Примітка.
Станом на сьогодні існує село Нижча Дубечня — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області.
З 1781 року Нижча Дубечня у складі Остерського повіту Київського намісництва, пізніше у складі того ж повіту Чернігівської губернії. Церква і Вікіпедії не згадується.
Але 12 вересня 2016 року у с. Нижча Дубечня відбулось урочисте закладення капсули та наріжного каменя на місці будівництва Храму Князя Олександра Невського Українського патріархату.
Існує також село Вища Дубечня у якому є історична (?) церква Казанської ікони Божої Матері.